ДТРК "Всесвітня служба "Українське телебачення і радіомовлення" (УТР)

Грудень

 

Грудень


Сонце на літо, а зима на мороз

Хоч народне прислів'я і стверджує, що сумний грудень у свято і в будень, але саме останній місяць року налаштовує кожного з нас на оптимістичну хвилю, бо хоч зима і повертає на мороз, проте сонце вже йде на літо. Як-не-як, а таки спливає з життя ще один рік.

Сучасна назва грудня стосувалася передостаннього місяця року. В давньоруські часи початок зимового літочислення йменувався «студнем». Щоправда, поруч співіснувала й інша накличка — «груднь» і означала «нерівний, покритий грудками шлях». Разом з тим в активному вжиткові співіснувало чимало діалектних означень. Серед них найбільш відомі — «лютень», «хмурень», «стужайло», «студений», «мостовик» тощо. На західноукраїнських землях була в ужиткові ще одна назва — «трусим».

Грудень завершує календарний рік. На кінець місяця, тобто 22 число, припадає і зимове сонцестояння, за яким визначають астрономічний початок зими. Наші пращури пов'язували з ним «народження сонця», або ж «родини сонця». Саме в цей день настає найдовша ніч. Але мине кілька днів, і світловий час почне прибавлятися «на заячий скік». Тому від Спиридона (25 грудня) селяни вже налаштовувалися на весну. Кожен наступний день від Спиридона, за тодішніми уявленнями, мав відповідати характерові всіх дванадцяти місяців. Хлібороби ретельно стежили і записували до своїх прогностиків щоденні прикмети, щоб у такий спосіб завбачити погоду на увесь рік.

З останнім місяцем року пов'язано чи не найбільше з народних свят. Кожне з них так чи так стосувалося вечорницьких дійств. Адже молодіжні зібрання в грудні відбувалися майже щодня. Скажімо, 13 грудня відзначали Андрія. Крім калити — обрядового печива, з яким пов'язані цікаві сценічні дії, дівчата починали ворожити. Не менш оригінальні дійства пов'язані з Савою (18), Миколою (19), Ганною (22), Спиридоном (25) тощо. Крім молодіжних вечорниць, широко практикувалися погостини, на які сходилися люди старшого віку. Адже грудень, як і січень зі своїм різдвяно-новорічним циклом, вважався місяцем відпочинку.

Громадське дозвілля зимового періоду особливо цікаве. Воно зосереджувалося переважно на сільськогосподарській тематиці з використанням численних пісенних сюжетів, ігрових сценок, багатющої гумористичної скарбниці українського мудрослів'я. Але основний наголос робився усе ж на хліборобську тематику. Цього вимагали самі умови життя. Так чи так обряди були «повернуті обличчям» до землі-годувальниці. В усіх сюжетних дійствах неодмінно присутня виробнича атрибутика — нива, врожай, шана праці, святе ставлення до хліба... Власне, це спостерігаємо і в інших обрядових дійствах — колядках та щедрівках, веснянках і гаївках, купайлівському й весільному циклах. Всюди на чільне місце підноситься «аграрна тематика». Це ж стосується й молодіжних та дитячих ігор. Варто наголосити, що останній місяць року був початком підготовки до новолітування.

Одриваючи останній аркушик на календарі, кажемо собі: ну от і минув ще один рік — вагома часточка нашого життя. Намагаємося згадати, яким він був, що встигли зробити, і тішимо себе: ось у новому році все буде краще... З такими чи подібними думками щоразу переступаємо поріг нового року. Щедрішаємо на усмішку, бажаємо одне одному щасливих і сонячних днів, веселого настрою, міцного здоров'я. Спалахують вогні новорічної ялинки, до оселі заходить з гостинцями для дітлахів добрий Дід Мороз...

Звідки взялися всі ці поетичні обряди? Новорічна символіка дуже давня. Під час розкопок у Єгипті археологи знайшли вази, виготовлені понад три тисячі років тому. На них вдалося розшифрувати напис: «Початок доброго року». На думку вчених, це поки що найдавніші відомі нам новорічні подарунки.

У нас помилково утвердилася думка, що буцімто вперше січневе новолітування запровадив у 1700 році Петро І. Справді, такий указ був обнародуваний російським імператором. Але в Україні, зокрема в західних її регіонах, січневим відліком року почали користуватися значно раніше, оскільки ці землі мали тісні зв'язки з європейськими країнами.

Упродовж століть народилися нові форми відзначення новоріччя. Свято це, як жодне інше, пройняте теплотою й душевністю. На жаль, чимало національних традицій наших предків уже призабулося. Штампоманія майже повністю знівелювала, а почасти і з'ярликувала наші прекрасні форми — колядування і щедрування, засівання зерном осель, прикрашання світлиць дідухами тощо. Довгий час місцеві чинуші забороняли і розганяли колядницькі ватаги, звинувачуючи їх у «релігійництві» чи навіть «націоналістичних ухилах». А це ж історія нашого народу, наша духовна спадщина!

..Новий рік. З нетерпінням чекаємо його, з особливим настроєм переступаємо поріг у рік прийдешній. І нехай це радісне свято завжди залишає світлу пам'ять і побажання одне одному усмішок, дружніх взаємин, сонячних і мирних днів, гараздів і здоров'я в щасливому новому році.

Народний прогностик

Введення, або Видення, третя Пречиста (4 грудня). Вважають, що в цей день Бог відпускає праведні душі подивитися на своє тіло, а тому і свято називають «Виденням». На Закарпатті на третю Пречисту ніхто не перевідує сусідів; якщо помітять, що до хати йде односелець, то намагаються примкнути двері. Особливо боялися жіночих навідин, бо «обов'язково принесуть нещастя».
У цей день не можна дерти коноплі, бо гроза влучить у копи.
Як Введення мостить мостки, а Микола (19) забива гвіздки, то люта зима буде.
Як ляже глибока зима, то готуй глибокі закрома.
Як буде на Введення в сліду вода, то на Юрія трава.
Як на Введення буде вода, то вліті буде молоко.
Введенські морози ще зими не роблять.

Прокопа (5 грудня). У давнину в цей день на шляхах ставили віхи, щоб мандрівники не збилися з дороги. Тому казали: «Прийшов Прокіп — розбив розміт, по снігу ступає—дорогу копає».

Канун святої Катерини (6 грудня). З цього вечора дівчата починали гадати. Робили це в такий спосіб: крали в чужому садку гілочку вишні і ставили її у воду. Якщо вона до Різдва розквітне, то того ж року дівчина вийде заміж.

Катерини (7 грудня). Дівчата роблять те, що і на канун. Ворожили і в такий спосіб. Дівчата насипали в миску каші і йшли гуртом на двір кликати судженого на вечерю, б'ючи по воротах макогонами по черзі, приказуючи: «Іди, іди, суджений, кашу їсти!» Звідки загавкає пес, туди й заміж піде. З приходом Катерини сподівалися на люті морози.
На святу Катерину ховайся під перину.
Катерина по воді, то Різдво по льоді.
Як на Катерини холодно, то буде голодно.

Георгія Побідоносця, Єгорія, Юрія, Юр'їв день (9 грудня). Це друге після весняного (6.05) свято, яке ще називають осіннім або холодним Юрієм. Одна з легенд мовить, що Георгій отримав блискучу перемогу над страшним Змієм Драконом. На честь цієї події і запроваджено празник, котрий, на відміну од травневого, не пов'язаний якимись значущими обрядами. Лише на Поліссі у давнину відзначали свято вовків. Селяни звечора міцно закривали стайні, не ходили до лісу й остерігалися вирушати в дорогу, вважаючи, що в цей день небезпечно зустрічатися із звірами.

Який день на Юрія, така й зима.

Парамона, або Передандрія (12 грудня). Молодь увечері збиралася на калиту. Дівчата випікали великий корж, підв'язували його до сволока, а хлопці мали «проїхати на коцюбі» й відкусити шмат.

Присутні намагалися розсмішити «коцюбника» — так називали того, хто «їхав на коцюбі». Якщо він розсміявся чи не зумів посмакувати калитою, то невдаху обмащували сажею.

Пізно ввечері дівчата збиралися в окремий гурт для ворожінь. Більшість сюжетів подібні до тих, якими користувалися напередодні Нового року. Але деякі були й «андріївські». Взявши вдома борошна, сходилися до однієї з подружок. Щоб замісити його, тричі ходили до річки; воду приносили лише в роті. Зачерпнувши долонею із дна джерелиці, дивилися, що потрапило до рук: якщо камінець — майбутній чоловік буде мулярем, земля — хліборобом, скіпка — столяром... Зготовлені пампушки (балабушки) випікали в печі й клали на ослінчик. Господиня впускала до хати зголоднілого пса — чий виріб він з'їдав найперше, та юнка найшвидше вийде заміж.

У деяких районах, зокрема на Поліссі, влаштовували своєрідне дійство — «сіяли льон». Дівчата вибігали на вулицю, імітували сівбу льону (деінде — конопель) і «волочили ниву» спідницями, приказуючи: «Святий Андрію, на тобі конопельки сію, дай же мені, Боже, знати, з ким їх буду брати!»

Досить оригінальним серед поліщуків був обряд, який називався «сповідь діжі». Увечері, напередодні Андрія, кожна господиня ретельно мила пікну діжу. Особливо дотримувалися цього звичаю жінки, в котрих були дочки; вважалося, якщо знехтувати обрядом, то їм буде важко розроджуватися, коли завагітніють. Як відомо, пікна діжа виконувала в господарстві, крім виробничого призначення, і важливу магічну роль: її тримали в найпочеснішому місці, ретельно мили, не використовували для жодних інших цілей; лише на весіллі вона символізувала затишок майбутньої родини.

Обряд «сповіді діжі» пов'язаний з віруванням, що в ніч напередодні Андрія всі діжі сходяться на своєрідну сповідь і ведуть розмову про своїх господинь: як доглядають їх, чи часто миють, чи лихословлять у їх присутності. Ось чому жінки намагалися, хоч би напередодні свята, догодити пікним діжам. Помивши, їх ставили на чисті скатертини і обвивали хмелем, з якого опісля, коли вперше вигонили тварин у поле, робили пійло і напували, щоб корови «не боялися грому та не зачіпали їх вовки і звірі».

В цей день стежили і за погодою.
Якщо вода на річці тиха—на рівну зиму, шумовита — на завірюхи.
Якщо вдень йшов сніг, то буде хурделиця цілий тиждень.
Якщо до цього дня сніг не випав — зима буде теплою, а як з'явився — довгою і холодною.

Андрія (13 грудня). В цей день жінки намагалися не пекти хліба, не шити і не прясти. На Андрія дівчата багато ворожили, завбачуючи свою долю. Дійства, пов'язані з гаданнями, такі ж, як і напередодні Нового року.
На Андрія треба кожуха-добродія.
На Андрія робиться дівицям надія.
На Андрія вложи руку в засув у хліві.
Я, святий Андрію, конопельки сію, дай же, Боже, знати, з ким весілля грати.
Андрію, Андрію, я тобі коноплі сію, пеленою волочу, бо я заміж хочу.

Наума (14 грудня). У давніші часи навчальний процес розпочинався взимку — першого грудня за тодішнім літочисленням. Це була найзручніша пора, коли сільські діти мали змогу здобувати освіту. Батьки відводили до школи дітей саме на це свято, бо «Пророк Наум наведе на ум». За народними уявленнями, Наум — покровитель розуму, знань і доброчинства, а тому селяни були переконані: якщо на свято пророка почати навчання, то дитина успішніше отримає і засвоїть знання, набереться розуму. Особливо це стосувалося дітей слаборозвинених. Увечері батьки запрошували хрещених, котрі приходили з букварями й починали напам'ять заучувати літери. Хоч згодом терміни початку навчання були переміщені, але в ремісничих цехах і при братствах продовжували давню традицію — майстри набирали собі учнів на свято Наума. На його честь влаштовували цікаві обряди, професійні посвяти тощо. З цього дня починали освоювати музичні інструменти ті, хто бажав оволодіти грою на бандурі чи скрипці. Хто не зміг осилити професійних навиків, таких у народі називали «партачами».
Партача й Наум не наведе на ум.
Наум наставляє на ум.
Я не знаю ні «аз», ні «буки» — прийде Наум і змусить до науки.

Варвари (17 грудня). Святкують тільки жінки. У цей день дівчата готували вареники з маком чи сиром, серед яких обов'язково мали бути й пирхуни — заправлені борошном. Частуючи хлопців, стежили, кому втрапить такий виріб. Відтак невдаху довгий час дражнили «пирхуном».

Дівчата в цей день заготовляли галузки з вишень і ставили у воду; якщо гілочки зацвітали на Різдво, то це віщувало про швидкий шлюб.
За повір'ям, на Варвари починають збиратися в тічки вовки.
Яка погода на Варвари, така й на Різдво.
Який день на Варвари, такий і на Сави.
Дерева в інеї — урожай на фрукти.
Якщо горобці збираються купками на деревах і цвірінькають, то буде тепла зима.
Хто заспить на Варвару, то цілий рік буде сонливим.
Якщо проти цього дня нічне небо в зорях — чекай холодів, а сліпе й тьмяне — на тепло.
Варвара кусок ночі увірвала, а дня приточила.
Якщо в грудні на Варвари болото, то буде зима красна, як золото.

Сави (18 грудня). З цим святом пов'язано найбільше жартівливих обрядів. У тих родинах, де були чоловіки з таким ім'ям, справляли обряд «похорону Савки». Збиралися переважно родичі й сусіди, щоб увіншувати іменинника: «Як був Сава, то не їв сала, їв паляниці, щоб любили молодиці!»
Винуватця цієї події всаджували на ослін і гутали, приспівуючи:

Савка вмер, бо
слабий був, Жінку бив,
бо дурний був. Ой,
вип'ємо по чарочці,
Заспіваймо по Савочці.

Іменинник мав почастувати гостей горілкою.
Діти також розігрували подібну сценку зі своїми перевесниками. Тягаючи однолітка за вуха, приказували:

Бов, бов, бов —
Савка вмер.
Похоронили Савку
На дубову лавку.
Лавка трясеться —
Савка сміється,
Лавка дрижить —
Савка біжить...

На Сави жінки збиралися в рукодільницькі гурти, бо прийшла пора «і савити, і варварити, і куделю кучматити». Хто ж не працював, то казали:

Савила та варварила і сорочки собі не справила.
Сави і Варвари на мені сорочку обірвали.
Бідному Савці нема долі ані на печі, ані на лавці.
Сава приїхав на білих санках.

Миколи (19 грудня). Всі три свята — Варвари, Сави та Миколи — називали Миколаєвими святами. На відміну од весняного (22.05), зимового Миколая відзначали особливо врочисто. Вважалося, що він захисник усіх бідних і знедолених. Та найбільше його пошановували діти, для яких він був почесним охоронцем. Навіть існує легенда про те, що Миколай рятував дітей серед моря.

Традиційно на Україні, особливо у західних областях, до цього дня готували обрядодії, пов'язані зі святим Миколаєм. Ввечері хтось найповажніший з родини, переважно дідусь, перевдягався на вулиці в «доброго Миколая» (на зразок Діда Мороза), заходив до оселі з подарунками, які батьки, знаючи про дитячі забаганки, готували заздалегідь.

Вручаючи кожному окремо гостинець, святий Миколай згадував усе те добре, що зробив дітлах протягом року, і соромив за нечемні вчинки. Відтак діти свято вірили в існування цього доброго захисника і намагалися не гнівити «діда Миколая, який знає про все». Це був вельми дійовий виховний момент.

Крім того, в школах влаштовували цікаві вистави, де головною дійовою особою вважався святий Миколай. Поруч з ним неодмінно сусідив меткий чортик, який намагався переконати дідуся в тому, що вручати дітям подарунки не варто, бо вони були неслухняними. Але закінчувалося тим, що добрий Миколай цього разу вибачає. Такі драматичні твори, позначені фольклорними сюжетами, писали найвідоміші письменники, зокрема й Іван Франко.

Під цю пору зима вже остаточно перебирає свої права. Для селянина це найщедріша пора — зібрано збіжжя, зроблені на зиму відповідні припаси, а отже, можна було розрахуватися з боргами. Хто ж не встигав або не міг до цього дня віддати позички, то казали: «Коли ти мені не віддаси до Миколи, то вже не оддаси ніколи».

Особливою повагою в народі користувалася ікона Миколи Чудотворця. Вона була майже в кожній оселі, оскільки, як уже мовилося, він захищав усіх бідних і знедолених. На Миколая хлопці вже починали домовлятися про колядки.

Хвали зиму після Миколи.
У кожному році два Миколи: до першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи.
Як впаде великий іній — на гарний врожай хліба.
Як на Миколу піде дощ, то врожай на озимину.
Морозяний день—на уроду хліба й городини.

Амвросія, Андросія (20 грудня). У давнину дівчата на Андросія організовували цікавий обряд «Трусити груші». Зібравшись в одній з осель, кожна юнка мала приміряти до себе дванадцять одежин і одягти найзручнішу. Якій не дісталося по розміру, то прив'язували спідницю ззаду до поперека і посилали «трусити груші». Підійшовши до верби, вона вилазила на дерево і струшувала його. Подруги, що стояли знизу, запитували: «Що ти трусиш?» — «Груші»,— відказувала вона. «Так то ж не груші, а хлоп'ячі душі!»—одкликували гуртом дівчата. Зібравши «натрушених груш», себто сухих паличок, ішли на досвітки. Котрій з них уночі присниться хлопець, за того, вважалося, й вийде заміж.

Ганни (22 грудня). Від Ганни зима набирає розгін. «Прийшли Ґанки — сідай у санки»,— полюбляють нагадувати літні люди. Та це й природно, адже на Ганнине зачаття припадає зимове сонцестояння, після чого воно повертає на літо, а зима на мороз. Відтак у народі Ганни називали ще «родинами сонця». За народними уявленнями, в цей день вовки остаточно збігаються в тічки, щоб відгуляти до Водохрещ «шлюбну пору». В деяких регіонах вважали цей день святом вовків і намагалися не працювати.

З Ганниного дня жінки починали готуватися до Різдва — білили хати, прибирали оселі й посилено годували свиней, щоб мати свіжину до свят.
На Закарпатті не пряли, особливо ті, в кого часто боліла голова.
Яка Ганна до ніченьки, така зима до весноньки.
Сонце ясне, променисте — Новоріччя буде морозяним; якщо ховається за хмарами, а на деревах висне іній — під Новий рік буде хмарно з відлигою.
Тихий і безвітряний день — на врожай садовини.
Коли йде дощ — вся весна буде дощовою.
Якщо в цей день вовки виють над слободою, то на падіж худоби.

Спиридона Сонцеворота (25 грудня). За довголітнім прогнозуванням, це найхолодніший день грудня, бо «сонце переходить на другий бік». У давнину намагалися не працювати, щоб миші не їли соломи, а тому обкурювали димом оселі, бо «Святий Спиридон всю нечистоту гоне з хати вон». Найбільше остерігалися свердлити, бо будуть черв'яки нападати. Ставили в цей день гілки вишень у відро із землею: якщо розів'ються на Різдво, то вродить гарно садовина.

Спиридон Сонцеворот небо плечима підпирає — дня добавляє.
На Спиридона хоч на гороб'ячий скік, але таки прибуде дня.

За цим днем люди намагалися вести спостереження за річним циклом: кожний наступний день відповідав погоді чергового місяця. Тому протягом дванадцяти днів запам'ятовували примхи погоди, щоб визначити, яким буде рік.

Якщо ніч ясна, то зима буде холодна, а літо жарке; як темна — зима тепла, а літо похмуре.

Томи, Аггеля (29 грудня). Також холодний день. Прийшов Тома — сиди вдома.

Даниїла (З0 грудня). Якщо з'явиться іній — Різдво буде теплим.

У народі кажуть

Весна була суха — зима буде на сніг глуха.
Зима літо годує.
Сніг у грудні глибокий — урожай високий.
Заступи грудня дверима, то він тобі вікном улізе.
Трапляється такий год, що в грудні на день сім погод.
Із-за доброї години ожидай лихої днини.
Зимове сонце, як мачушине серце: світить та не гріє.
Зимовий деньок, як комарів носок.
Грудень землю грудить і хату студить.
Грудень холодний та сніжний — хліб буде буйний та пишний.
Хоч мороз і припікає, зате комарів немає.
Зима біла, та снігу не їсть, а тільки сіно.
Якби не зима, то б літо було довше.
Той взимі голодує, хто літо гайнує.
Груднева днина куца: сюди тень, туди тень — та і минув день.
Важко влітку без корови, а в грудні без кожушка.
Грудень око снігом радує, а вухо морозом рве.
Прийшов грудень — приніс студень.
Сподівайся од нього добра, як од грудня тепла.
У грудні так тепло, як за лихим паном.
Зимове тепло — на літній холод.

Який перший день грудня, така й уся зима буде.
Грудень холодний, сніжний та з вітрами — на врожай.
Яскраві зірки взимку — на мороз.
Миготять зірки в небі — на сніг.
Грім узимку — на сильні вітри і сніг.
Поверх криги виступає вода — незабаром буде дощ або потепління.
Хмари йдуть проти вітру—на сніг.
Якщо вночі буде іній — вдень сніг не йтиме.
Багато інею на деревах — буде багато меду.
Іній на деревах —до морозу, туман — буде відлига.
Тетеруки й куріпки здіймаються з дерев і відлітають з відкритих місць у глиб лісу — незабаром почнеться буран.
Якщо ворони вранці сидять на верхівках дерев і каркають — бути метелиці й морозу, вмостились на середньому й нижньому гіллі — чекай вітру, на землі — потепліє, улаштували «ігри» в небі, перекидаються через голову, різко шугають донизу і знову вгору — за два-три дні буде хуртовина.
Якщо мовчать кімнатні птахи — перед метелицею.
Повітря над лісом посиніло — на тепло.
Збіглися хмари в одну купу — чекай негоди.
Якщо взимку ранкова зоря швидко гасне — на холодну погоду, а коли вечірня раптово згоряє — на відлигу.
Туманне коло навколо сонця — на хуртовину, якщо стовпи біля нього —чекай морозяної погоди.
Коли ліс узимку почорнів, слід чекати відлиги чи бурі.
Віконниці або журавель взимку скриплять — буде відлига.
Починають «плакати» вікна — знизиться тиск і потепліє.
Снігурі прилетіли в грудні — зима буде суворою.
Снігур під вікном сповіщає про себе— на відлигу.
Горобці ховаються у затишок — під дах чи залазять у купи хмизу — на мороз і заметіль.
Миші вилазять з-під лісової підстилки і бігають по снігу — на відлигу.
Граки в'ються високо зграями і стрілою спускаються на землю — буде снігопад; кружляють над гніздами — то сядуть, то знову злетять—перед зміною погоди.
Галки збираються великими зграями і сильно кричать—на ясну погоду і мороз.
Кіт шкрябає підлогу— на вітер і завірюху, дере стіну — на негоду, лежить черевцем догори — на відлигу, згорнувся в клубочок і вткнувся писком у лапки — на мороз.
Синиці починають зранку пищати — вночі буде мороз, а ховаються під дах — на хуртовину.
Узимку кінь лягає на землю — перед снігопадом, а перевертається через спину — на відлигу.
Чистий блакитний колір неба взимку — ознака стійкої ясної погоди.
Якщо снігопад припиниться після полудня або ввечері без прояснення неба — назавтра знову чекай снігопаду.
Перший сніг щільний і мокрий — на вологе літо, сухий і легкий — на сухе.
Якщо спекотним був липень, то грудень буде морозяним.