ДТРК "Всесвітня служба "Українське телебачення і радіомовлення" (УТР)

Листопад

 

Листопад


Жовтню син, а зимі рідний брат

Останній місяць осені з нестійким і надміру конозистим характером чимось скидається на перший весняний, обидва відмежовують різні пори року. Якщо, скажімо, березень запрошує в гості весну, то листопад замикає ворота осені. Тож і мовиться, що він «жовтню син, а зимі рідний брат».

В багатьох слов'янських мовах, зокрема і в українській, листопад набув цілком самостійної назви. Під цю пору з дерев опадає останнє листя, ліс стає незатишний, природа біологічно налаштовується на зимовий спочинок.

Одначе листопад на Україні не завжди збігається з періодом падолисту. Скорше така назва пасувала б жовтню. Зрештою, так воно й було у давнину. Ще за Київської Русі останній місяць осені називався «груднем», а сучасний грудень — «студнем». Чому ж тоді нинішній місяцелік в Україні прибрав цю не зовсім точну назву? Справа в тім, що за основу сучасного календаря було взято західноукраїнський поділ часу. А саме там завершальний місяць осені зберіг нинішню накличку. В Галичині тоді відчувався значний вплив західних слов'ян, у яких осінній цикл не зовсім збігається з нашим.

Що б там було, а при «націоналізації» українських місяців, зосібна осіннього періоду, трохи зсунули їх змістові поняття. Це, передусім, стосується й листопада. Ще в четвертоєвангелії, яке датується 1144 роком, читаємо: «Мць октябрь рекомий листопад». Нинішній місяць іменувався, як уже мовилося, груднем.

На українському Поліссі довгий час зберігалася ще одна назва листопада — «братчини». Для сучасників слово це майже незнане. Хоч раніше воно віддзеркалювало глибокий зміст. Саме так називали гуртівні обрядод ійств.а, що їх влаштовували в кінці осені. З початком листопада для хліборобів наставала пора відносного перепочинку. Зібрано врожай, зроблено припаси для тварин, спочиває примерзла нива, а отже, можна зібратися в гурт, повеселитися, поспівати. Під цю пору вже справляли весілля, юнаки й дівчата сходилися на вечорниці та досвітки, влаштовуючи всілякі забави. Серед них особливе місце належало братчинам.

Обряд братчин мав дві різнозначні форми. Перша стосувалася оглядин зими і зустрічі першого снігу, так звані обнови самоткані. Ця дія чимось нагадувала храмове свято, але мала інший зміст. До цього дня — переважно це було на Михайла (21 листопада) — в селах готували медові напої. На свято сходилися всі мешканці, які брали участь у колективних ґулях, пов'язаних із зустріччю зими та першого снігу. На братчину вперше виходили на люди молоді пари, які нещодавно відгуляли весілля. їм відводилося одне з найпочесніших місць.

Іншою формою братчин (у білорусів — «сябрство») було офіційне скріплення так званого колективного бджолиного рою. Якщо хтось із селян хотів заприятелювати з близьким чи далеким односельцем, то весною, коли виходив перший рій — а він особливо цінувався,— відносив його сусідові, приказуючи: «Даю на братчину!» Це засвідчувало, що бджоли відтепер належатимуть спілці, в якій могли кооперуватися дві або більше родин. За звичаєм, одну чи навіть кілька бджолосімей протягом сезону мали почергово доглядати учасники братчини. Зібраний мед розподіляли порівну. Спілчанські бджоли відтепер уже не належали тому, хто їх віддав на колектив,— вони були гуртівними.

По закінченні сезону члени такої спілки знову збиралися на завершальне дійство — «творити борть», себто готувати бджолині гнізда на зиму; доки пасічники робили останні оглядини й утеплювали вулики, жінки тим часом пекли обрядове печиво з медовою приправою. При цьому неодмінно мав бути і «ситений мед».

Його виготовляли за особливою рецептурою, котру тримали в суворій таємниці. Цей сьогодні майже невідомий напій мав приємний смак і неабиякі лікувальні властивості, зосібна при недугах та простудних захворюваннях. Як підтверджують історичні джерела, такі напої виготовляли ще за Володимира Великого і вони користувалися особливим попитом в іноземців. Автор «Повісті врем'яних літ» оповіщав, що київський князь щороку наказував «ситити триста варок меду» на честь великих свят, військових перемог та новозведених храмів. Спеціальні візники розвозили медівку по всіх околицях міста, частуючи киян, у тому числі літніх і хворих людей.

Цей ритуально-обрядовий напій не мав нічого спільного з міцними трунками. Це вже пізніше його знеславили шпеткі корчмарі, додаючи значні дози хмелю або горілки, щоб споювати православних людей. Ситений же мед у народі виготовляли лише на травах і ним нерідко лікували навіть дітей.

Відтак обряд братчини мав скріпитися частуваннями ситеним медом. Це дійство відбувалося в. листопаді. Після чого сім'ї набували статусу своєрідних родинних спілок: господарі відтепер переходили на «ви», допомагали одне одному, а при втраті годувальника в одній з родин зобов'язувалися брати на виховання їхніх дітей. Ця високогуманна форма людських взаємин варта особливої пошани. У ній віддзеркалені високі моральні критерії нашого народу — доброзичливість, добропорядність, безкорисливість, колективізм. У такий спосіб селяни полагожу-вали свої взаємини: якщо між сусідами певний час існували чвари, то їх намагалися вирішити за допомогою братчини.

За давнішніх часів ця форма родичання (зауважимо: сама назва — братчина — похідна від брат, братерство, братання) була поширена лише серед простих людей. Добровільне об'єднання в колективну спілку мало не тільки моральне, але й господарське значення — прийти на поміч одне одному, допомогти продуктами тим, хто їх не мав, законтактувати тощо.

Скріплення братчини медовим трунком не випадкове. Адже цей продукт був особливо поціновуваним у господарсько-побутовому житті селян. Без медових припасів практично не могла обійтися жодна родина. Про величезну шану і значення солодкого продукту говорить той факт, що наші пращури робили «настави на мед». Скажімо, якщо хтось мав позичити в сусіда якусь цінну річ, у тому числі й гроші, то казав: «Роблю наставу на мед». Це була найавторитетніша форма клятви, котра прирівнювалася до письмового заповіту. Порушення цієї обітниці механічно накликало громадську зневагу — такій людині вже ніколи не вірили, а відтак і не підтримували з нею будь-яких взаємин.

..Листопад, падолист, напівзимник. Це місяць, для якого в знадобі і віз, і сани. Тільки ось для коней це чи не найтяжча пора року. З цього приводу Я. Головацький писав: «У листопаді, кажуть, коні найслабші, а як кобилі лист на голову паде або як вона на груді спіткнеться, то жереб'я скине. Тим і кажуть: на Симеона-Юди боїться кінь груди». З цим днем, який припадає на передостаннє число місяця, і пов'язують прихід зими, бо листопад — вересню онук, жовтню син, а зимі рідний брат!

Народний прогностик

Казанський день, Казанська Божа мати (4 листопада). Остаточна межа переходу від осені до зими — міцно сковується земля, а відтак «морозцям дорогу вказує».
Якщо цього дня небо заплаче, то слідом за дощем прийде зима.
Якщо зранку дощить, то надвечір має піти сніг — ознака ранніх підсніжників.

Якова (5 листопада). Якщо піде град або снігова крупа, то на Мотрону (22) наступить справжня зима.

Дмитра, Змитра (8 листопада). Жіноче свято. Проте з Дмитром пов'язані завершальні обряди тваринників. З цього дня свійських тварин уже не вигонили на пасовиська. Господарі остаточно розраховувалися з пастухами, а останні врочисто святкували завершення сезону.

До Дмитра ще дозволялося засилати сватів, а після цього починалися запусти (заговини), а тому закінчувались і весілля. На цю подію народ створив чимало дотепних прислів'їв та приказок.

До Дмитра дівка хитра, а після ще хитріша; ...а по Дмитрі—лавку витри; ...хоч кісся витри; ...хоч кахлі витри; ...хоч комин витри; ...хоч нею губи втри; ...хоч чобіт витри; ...а по Дмитрі хоч сім за цибулю.

о Дмитра дівка хитра, а після Михайла (21) хоч за попихайла; ...хоч за шкандибайла; ...а після Дмитра сякий-такий аби був, щоби хліба роздобув; ...а по Дмитрі хоч за старця, аби не остаться; ...а по Дмитрі стріне собаку і питається: «Дядьку, ви не з сватами?»; ...а після Дмитра свиня йде, а вона питається: «Тітко, чи не бачили старостів?»; ...а стріне собаку, то каже: «Здоров, дядьку! Чи не в старости?»

Якщо на Дмитра день без снігу, то ще не буде зими.
Замерзла земля і дме холодний вітер — снігу не буде до Нового року.
Випав сніг — увесь листопад буде холодним і морозяним.
Якщо до Дмитра дощ, то на Введення (4.12) снігу буде по коліна.
Якщо відлига, то на теплу зиму і ранню весну; цей день зі снігом — весна пізня; холод і сніг — на пізню й холодну весну.

Параскеви-П'ятниці, Параски (10листопада). В цей день святкують лише жінки — не прядуть, не шиють, не золять і не розчісують волосся.

Якщо день сонячний, то чекай теплої зими, хмарно — всередині грудня будуть сильні морози.

Кузьми і Дем'яна (14 листопада). День зустрічі зими (так звані курячі іменини). Адже за старим стилем це початок листопада.

Кузьма і Дем'ян вважалися захисниками людей і тварин од укусів змій та інших гадів. Крім того, їм приписували покровительство ремесел, зосібна ковальства, які навчили селян землеробству.

Найпишніше цей день відзначали ковалі — найпочесніші фахівці селянського співжиття; це підтверджує і той факт, що, за відсутності попа, згоду на шлюб міг дати коваль.

Чесний і мудрий коваль посів належне місце в усній народній творчості. Він символізує охоронця хліборобської праці, винахідника плуга, що оплодотворив землю. В одній з найдавніших, котрі дійшли до нас ще з дохристиянської доби, пісень мовиться:
Благослови, Господи, Кузьма-Дем'ян, Ладо моє!

У давнину на Кузьму-Дем'яна справляли «осінніх дідів» — ушановували покійників (таких відзнак, нагадаю, було чотири — на кожну пору року). Якщо розвезе дорогу — не жди морозів до початку грудня. Випаде сніг — на весняну повінь.

Павла (19 листопада). З ним пов'язують льодостав — замерзання річок і озер. Йде сніг — чекай сніжну й добру для озимини зиму.

Феодора (20 листопада). Зима сідає на покуть. Феодор сидить і землю студить. З Феодора-Студита стає холодно й сердито. Якщо відлига — чекай морозів.

Михайла (21 листопада). Михайло неодмінно має сповістити про зиму, бо «приїжджає на білому коні». На Закарпатті останню суботу перед Михайлом називають «задушною». Жінки беруть до церкви по чотири калачі і відправляють службу по небіжчиках. Три калачі віддають попові і дякові, а один приносять додому і, розламавши, пригощають усіх членів родини.

Після Михайла закінчувалися весілля. За цим днем завбачували і весну.
Якщо відлига — не жди санного шляху до Миколи (19.12).
На Михайла зима саньми приїхала.
Від Михайла зима морози кує.
Як Михайло закує, то Микола розкує.
Як Кузьма (17.08) з медом, то Михаль з ледом.
Як на Михайла вітер з полудня, то буде тепло і до півгрудня.
Якщо Михайло з дощем не услужить — добру й суху весну ворожить.
Якщо на Михайла ніч ясна, то буде зима сніжна й красна.

Мотрони (22 листопада). Вже має бути покритою снігом земля.
Якщо на Мотрин день гусь вийде на лід, то ще буде плавати по воді.

Пилипа, заговини, запусти на Пилипівку (27 листопада). У цей вечір, напередодні пилипівського посту, готують смачну обрядову вечерю: борщ, локшину, пиріжки, вареники, смажать м'ясо, зокрема птицю. За звичаєм, до батьків приходять вечеряти дочки із зятями, котрі недавно побралися, а також запрошують кумів та одиноких сельчан. Залишки од вечері відносили бідним людям.

На заговини дівчата і хлопці організовували вечірку-складчину. На такі сходчини збиралися й сімейні родини.
З цього дня жінки починали прясти кужіль на полотно.
Іній на Пилипа — буде овес, як липа.
Чи дуб, чи липа — нині святого Пилипа.
Іній — на врожай вівса, а дощ — на дорід пшениці.
Якщо хмарно або сніжно—травень буде негожий.

Пилипівський піст, Пилипівка (28 листопада). Якщо в цей день лежить сніг, то долежиться до повені.
У Пилипівку день до обіду.
Яка ніч у Пилипівку, такий день у Петрівку.
Як хочеш лози, то в Пилипівку вози.

Матвія, Симеона-Юди (29 листопада). Остаточно замерзає земля.
На Симеона-Юди кінь боїться груди.
На Симеона горобці збираються в табунці.

У народі кажуть

В листопаді світанок з сутінками в полудень зустрічаються.
Листопадовий день, що заячий хвіст.
Листопадові води — для лук великі шкоди.
Листопад не лютий, проте спитає, чи одягнутий та взутий.
В листопаді голо в саді.
В листопаді зима з осінню бореться.
Прийшов листопад до хати та й питає: «Чому загради у вас немає?»
В листопаді смутно і в заграді.
Хто в листопаді не мерзне, тому й коло Йордану нічого біда не зробить.
У листопаді сонця, як у старої баби чепуріння.
З листопадом бабам рада: ховатися на піч.
Листопад і колесо, і полоз любить.
В листопаді на колесах виїзди, а полоз на віз клади.
Коли в листопаді небо заплаче, то слідом за дощем і зима прийде.
Листопад заспів зими і сутінок року.

* * *

Грім у листопаді — на малосніжну зиму, але рік врожайний; якщо загримить при місяці уповні — хліб уродить на полях, а в долинах буде поганий.
Туман спадає — на відлигу.
Хоч скільки б випало снігу в листопаді, але відлиги його зженуть.
Пізньої осені вітри зі сходу — весна буде холодна.
Якщо восени рано нанесе снігу, а над ним хмара — хорошої погоди не чекай.
Сонце рухається немовби в тумані — на дощ.
Якщо зірки на небі яскраві — на гарну погоду, тьмяні— на дощ або сніг.
Зорі рясно вмаяли небо — наступний день буде сонячний.
Блимання зірок у листопаді — ознака погіршення погоди з посиленням вітру.
Коли хмари пливуть низько — буде дощ і похолодніє.
Хмари висять низько — чекай вітру і снігу.
Якщо свійська птиця ховає голову під крило — буде холодно.
Кури і птахи часто і тривалий час ощипують себе—чекай сніжну й вітряну погоду.
Коти на піч лізуть грітися, знай: ніч буде з приморозками.
Потріскалася кора на ясенах — буде холодна весна.
Жовта верба продовжує ще рости, молоденьке віття відгонить — ознака теплої і довгої осені.
Якщо осінь багата на гриби — зима буде тепла.
Наявність на небі хмар різного забарвлення — ознака близької негоди.
Якщо горобці пожвавилися й зацвіріньчали під час тривалої негоди, то можна чекати на хорошу погоду.
Червона вечірня зірка передвіщає вітер, світло-жовта — дощ.
Хороша погода утримається, якщо небо має чистий яскраво-блакитний колір.
Якщо навколо місяця утворюється червоне коло — треба чекати мокрого снігу з вітром.
Якщо листя з дерев нечисто опаде — буде сувора зима.
Калина вже достигла, а листя на ній ще зелене — тепла осінь. Буває і навпаки: листя опаде, а плоди аж до морозів тверді.
У дуба й осики найпізніший падолист; рано опало листя на липах — зима буде люта.
Ранній сніг на ранню весну.
Перший тривкий сніг випадає на ніч; денний сніг довго не затримається.
Якщо перший сніг упав на мокру землю — залишиться, на суху — скоро зійде.
Рано замерзне — довго не розтане.
Ожеледиця починається з туману.
Від першого снігу до санного шляху — півтора місяця.
Побачиш наприкінці осені побілілого зайця, то не забаришся побачити й «білих мух» — білі зайці без снігу довго не ходять.
Якщо в листопаді появляються комахи — зима буде теплою.
Якщо наприкінці осені чи на початку зими почуєте, як вранці тетеруки токують,— зима не за горами: за день-другий випаде сніг.
Качки або гуси все частіше почали перелітати з місця на місце — на холодну зиму.
Якщо на березі ставка сидять гуси і голови в пір'я поховали — на пониження температури.
Кури хвостами стріпують — на вітер.
Якщо кури ходять дотемна — наступного дня буде негода.
Кури сходяться докупи — на невеликі приморозки.
Перед дощем індички горбляться.
Пізній листопад — до суворої і затяжної зими.
Яка погода в листопаді, така і в квітні.
Бурхливий листопад — на сувору зиму.
Після листопадових заморозків — грудневий мороз.