ДТРК "Всесвітня служба "Українське телебачення і радіомовлення" (УТР)

Вересень

 

Вересень


Вересневий час - сім погод у нас

У кожного місяця є свої «іменні» дні. З ними пов'язані ті чи ті конкретні реалії або події. Для першого осіннього місяця найвизначнішим, очевидно, є день Семена. До 14 вересня селяни поспішали повністю обсіятись озиминою. «Хто не посіяв до Семена,— мовить прислів'я,— в того життя буде злиденне». З цього дня, власне, починає свій відлік і так зване «молоде» бабине літо, яке триває до 21 вересня.

З Семеновим днем пов'язаний також обряд «женити комина» або «запалювати посвіт». Слово «посвіт» походить од досвітків чи посвітків — молодіжних зібрань, котрі починалися від Семенового дня. Відтак вересень започатковує не тільки осінь, але й сукупну обрядову систему громадського дозвілля й відпочинку.

Назва першого гінця осені пов'язана з вересом — рослиною, вельми поширеною на всьому ареалі Полісся. Цей вічнозелений кущ квітує з серпня і до кінця жовтня. Але найпишніше рожево-бузкове суцвіття вкриває соснові бори, торф'яники та піщані пагорби саме у вересні. Верес, як і липові гаї, є вельми цінним медоносом. Щоправда, в наших краях вересовий мед не в особливій пошані за його гіркуватий присмак. Проте в інших народів, зокрема французів, солодкий продукт, зібраний з вересу, вважається справжнім делікатесом.

учасна назва вересня в нашому календарі закріпилася відносно недавно — на початку XX століття. До цього в кожному регіоні були свої «домашні» на клички.

На західноукраїнських землях відомі назви «маїк» (починають «маятися», тобто зеленіти ранні сходи озимини) і «сівень» — пора масового висівання збіжжя. Крім народних календарів XIX століття, де підтверджує і «Малорусько-німецький словар» Є. Желехівського (1886 рік). Яків Головацький з цього приводу писав: «Маїк від того, що декотрі зела цвітуть, часом і деревина також; а від сівби — що ся озимина засіває, називають сівень... Зовут також сей місяць «бабське літо» для того, що баби свої роботи порают, коноплі отіпают, полотна добілюют, дещо в городах порают і пр.».

Назву вересня — «бабське (бабине) літо» — зафіксовано в розмовній мові на північно-західному Поліссі. Натомість український філолог І. Верхратський у розвідці «Знадоби до словаря южно-руського» подає ще одну назву вересня — «покрійний». На думку вченого, вона походить од свята Покрови, котре випадає на І жовтня за старим стилем. Під цю пору земля вже покривається листям. Адже з вересня, як мовиться в прислів'ї, листя на дереві не тримається.

Із середини вересня відлітають у вирій птахи. Наші пращури, побачивши в небі ключ журавлів, приказували: «Із чужої сторононьки повертайтесь додомоньку!» При цьому годилося загорнути в хустину грудочку землі й тримати її до весни. Помітивши перший журавлиний ключ, що повертався з вирію, ту грудочку одразу закопували в полі чи городі. Це означало, що весна буде щедрою і буйною.

Після Семена вже дозволялося йти у свати. Проте справляти весілля починали лише через місяць — від Покрови. Цей період у народі називали «весільним перед-жнив'ям». Тому вересень вважається щедрим не тільки на врожай,— він уже готував багатий стіл для весільних обрядів у пожовтневу пору.

Народний прогностик

Андрія Стратилата (1 вересня). За повір'ям, цей день має бути теплим, хоч і казали при цьому: «День жаркий, але дихає осінню». Відтак бралися до копання буряків, бо вже починало спадати листя з ліщини.

Тадея (3 вересня). «На Тадея селянин не журився — в хаті хлібець завівся».

Боголіпа (4 вересня). Повинні з'явитися перші осінні приморозки, котрі сприяють початкові павутинольоту.
Якщо павутиння прилипає до рослин — на тепло.
Мало павутиння — до сухої осені.

Лупи (5 вересня). На Гуцульщині в цей день відзначали свято вовків; крім доїння овець та корів, інших робіт, пов'язаних з тваринництвом, намагалися не виконувати.
З цього часу починає облітати листя з осик.
Якщо падолист лягає горілиць — на холодну зиму, а долілиць — зима буде теплою.
Пізній падолист — на суху осінь.

Євтихія (6 вересня). Дощовий день — погожа осінь і щедрий урожай наступного року.

Варфоломія (7 вересня). Закінчується врожай білих грибів і починається ранній посів озимини.
Прийшов Варфоломій — жито на зиму сій. Суша
на Варфоломія — гострої зими є надія.

Мусія (10 вересня). Пора завершення збирання конопель і перевезення снопів до стаєнь.
Починається дубовий падолист. Якщо ж листя ще міцно тримається, то зима буде люта.

Усікновення, головосіки Іоанна Хрестителя (11вересня). У цей день не працювали, особливо не сікли ножем чи сокирою всякий круглий овоч, котрий нагадує голову,— капусту, буряк, картоплю. їли лише пісні страви, а дехто й взагалі говів. Картоплю варили лише в мундирах, пекли гарбузи, а хліб лише відламували.
Це період останніх гроз. Як чути грім, то має бути довга і тепла осінь.
Поліщуки з цього дня збиралися на полювання вовків.

Семена, Симеона Стовпника (14 вересня). Початок справжньої осені, а отже, й Нового року, з прийняттям християнства на Київській Русі.

Увечері по хатах запалювали посвіт, вогонь якого мав горіти до Великодня. Традиційно цей обряд, особливо на Поліссі, проходив вельми врочисто і святково. Звідси й поговірка: «На Семена любив мед-пиво пити — не лінуйся і робити». Крім того, кожен майстер намагався «засидіти вечір» — розпочати при посвіті роботу.

Хлібороби вважали за святий обов'язок обсіятися озиминою. «Як посієш мене на Семена,— казало жито,— то все будеш мати із мене, а як посієш по Покрові (14.10), то будеш виводити по корові».

З цього дня починалося «старе бабине літо» (закінчувалося 21 вересня) і, отже, остаточно.відлітали ластівки. Як стверджує повір'я, на Семена начебто чорти «міряють міркою горобців і беруть з них данину по чверті; ті, що в мірці — лишаються їм, а котрі зверху — відпускаються на волю». Тому, мовляв, так мало їх стає біля людських жител. І дійсно, під цю пору гороб'ячих гуртів помітно меншає; очевидно, це пов'язано з міграційними процесами. На Семена ясно — осінь буде погожою і теплою.

Христодули, ікони «Неопалима купина» (17 вересня). Цій іконі приписували чудодійництво, що вона може убезпечити від пожежі, якщо обнести її навколо вогню.

Захарія та Лисавети (18 вересня). Середній строк жовтіння горобинового листя. За цим днем прогнозували, якою буде зима.
Рано пожовтіло листя на горобині — рання осінь і рання та холодна зима.

Михайла Чудотворця (19 вересня). Намагалися не працювати, бо хто порушить закон, того неодмінно настигне лихо. Про це існує безліч переказів. У зв'язку з цим від Михайла починали справляти храмові свята, а отже, й варити питний мед («медовуху») і влаштовувати «кануни», тобто громадське розпродування медівки. Тому й казали: «До Михайла й толока файна».

Друга Пречиста, різдво Богородиці (21 вересня). Перша, як пам'ятаєте, була 28 серпня, а третя припадає на 4 грудня. Деінде другу Пречисту називали «осениною».

З цього дня вже можна було засилати сватів (весілля справляли тільки з Покрови). Звідси й поговірка: «Прийшла Пречиста — принесла старостів нечиста».

Пасічники в цей день остаточно втеплювали на зиму бджолині вулики, а власники овець вдруге проводили стрижку.

Прийшла перша Пречиста — одягла природа намисто, прийшла друга Пречиста — взяла комара нечиста, а прийшла третя Пречиста — стала діброва безлиста.

Прийшла Пречиста — на дереві чисто, а прийде Покрова — на дереві голо.

Минодори (23 вересня ). Дивляться, якщо багато вродило горобини — осінь заплаче дощами, а зима — морозами.
Вітер північно-західний — зима буде люта, а південно-східний — тепла.

Федора (24 вересня). Осіннє рівнодення. Початок затяжних дощів. Всякому літові приходить кінець.

Корнелія Сотника (26 вересня ). Природа лаштується до зимової сплячки. Як Корнелій скаже, так зима, покаже.

Воздвиження, Здвиження (27 вересня ). Вважається, що в цей день остання птиця відлітає у вирій, а гаддя ховається в листя і залізає в землю, щоб перебути зиму. Але перед тим має відбутися рада, на якій зобов'язаний відзвітуватися за свої вчинки кожен плазун. Ті, хто не порушив протягом року даної обітниці, мають право спочивати до наступного Руфа — 21 квітня, коли гаддя знову вилізає із землі; натомість такі, що вжалили людей або тварин, не мають лрава на спочинок, бо їх «не бере земля», а відтак нечестивців проганяють геть; це особливо небезпечне гаддя — воно кидається під колеса, нападає на людей. Тому, вірячи в таку легенду, дітям забороняли ходити до лісу, щоб не зустрітися з «шатунами», а також не провалитись у яму, де мають зимувати плазуни. Якщо хтось провалиться, то буде цілу зиму лизати з ними «гадючий камінь».

Таких чи подібних легенд в народі існувало безліч. Певною мірою вони виховували в дітей любов до природи, до всього живого, що оточує нас.

На Закарпатті Здвиження було останнім днем заготівлі горіхів («бо залишилися лише нечервиві») та яблук, котрі тримали на зиму. З цього дня починають відлітати дикі гуси.

Свитку на Здвиження скидай, а кожух одівай.
Хто не обсіявся до Чесного Хреста (так у народі називали це свято), той не варт собачого хвоста.

Віри, Надії, Любові та їх матері Софії (30 вересня). Жінки не починали будь-якої важливої роботи.

У народі кажуть

Вересень — рум'янець року.
Вересень без перевесла.
Садок у вересні, що кожух у січні.
Вересень весіллями багатий.
Вересень каже: «Посієш жито на поспіх — воно вродить на посміх».
Хто цілий рік байдикує, той навіть у вересні голодує.
Вересень лінивцем буває — руки в кишені всаджає.
Від вересня вогонь і в полі, і в хаті.
Вересень студений, але ситий.
Серпень страву готує, а вересень подає її до столу.
Весною горшки порожніють, а восени повніють.
У доброго хазяїна восени й соломина не пропаде.
Зерно до зерна — то й мірка повна.
Осінь на строкатому коні їздить.
Всякому літові кінець, а 'осені початок.
Хвали літо, коли осінь прийде.
Літуй не літуй, а осінь таки прийде.
У пустій стодолі й горобці не тримаються.
Як листя жовкне, то й праця мовкне.
З осені колос наливається.
Виореш мілко, посієш рідко, то вродиться дідько.
Посієш густо — не буде пусто.
Цибуля в кожух одягається — від морозів ховається.
Дощове літо і тепла осінь довгу зиму кличуть.
Осінній час — сім погод у нас: сіє, гріє, віє, туманіє, шумить, гуде ще й згори йде.
Тепла осінь — на довгу зиму.
Багато жолудів — на холодну зиму і врожайне літо.
Рясно защедрила горобина і завчасно почервоніла — на сувору й сніжну зиму.
Щедро вродили горіхи на ліщині — зима має бути суворою і сніжною.
Якщо осінь бідна на гриби, то зима буде багатою на сніг і морози.
Дружний відліт у вирій птахів — ознака суворої зими.
Грім у вересні нагадує про теплу й довгу осінь, а у жовтні — малосніжну зиму.
В який бік лягають спиною тварини, звідти дутиме вітер.
Осінь ясна — зима холодна.
Туман уранці піднімається, утворюючи хмари,— на дощ, падає на землю — на суху погоду.
Парує туман над лісом — пішли гриби.
Якщо під час дощу павуки плетуть свої тенета — дощ невдовзі припиниться.
На рослинах начеплено багато павутиння—тепла погода утримається.
Якщо багато павутиння і шпаки не поспішають відлітати, то осінь погодою порадує.
Листя папороті закручується вниз перед ясною погодою, а розкручується на негоду.
Добре вродив щавель — на теплу зиму.
Гуси летять високо—осінь буде тривалою.
Гуси свійські тримають дзьоби в пір'ї — перед заморозками.
Якщо виросли шишки на ялинах знизу—на ранні морози, а зверху — на пізні.
Чим тепліший і сухіший вересень, тим пізніше прийде зима.
З'явилися опеньки — скінчилося літо.
Голуби розтуркотілися — встановиться хороша погода.
Якщо журавлі пізніше звичайного відлітають у вирій та ще й при західному вітрі — зима запізниться.
Восени довго не зникають мухи — осінь буде протяжною і сніг ляже пізно.
Бджоли щільно затягують вічка у вуликах прополісом — на холодну зиму, а залишають льоток майже одкритим — на теплий перезимок.
Хмари рухаються проти вітру — погіршиться погода.
Дощ уранці, що бабині танці, дощ в обід — запрягай, додому їдь!
Якщо вітер посилюється під час дощу і напрямок його змінюється проти годинникової стрілки — чекай швидкого потепління.
Якщо вдень після грози не похолодало, а з'явилися високі купчасті хмари, то вночі знову загрозить; якщо ж з'являться надворі туман і роса, то дощу не буде.
Якщо під час дощу на воді з'являються бульбашки, то негода надовго.