ДТРК "Всесвітня служба "Українське телебачення і радіомовлення" (УТР)

Червень

 

Червень


Червень літо зарум'янив

Цю барвисту і влучну приказку, яка, здається, найточніше характеризує перший літній місяць, я почув з вуст своєї мами. Про походження наймення першого літнього місяця існує найбільше гадок. Одні вважають, що назві прислужилося масове цвітіння квітів, зокрема маку й півонії; інші стверджують, буцімто назва пішла від зачервонілих суниць та черешень, котрі починають визрівати; дехто схильний пояснювати походження слова з тим, що в цей час найяскравіше світить сонце — саме з 20 по 22 червня настає період найвищого сонцестояння, коли день удвічі перевершує ніч. Мають, очевидно, рацію й ті вчені, котрі пояснюють назву, пов'язану з масовим розплодом городніх та садових червів і гусені. Небезпідставні міркування й до спідників традиційного бджільництва; вони вважають, що своє їм я місяць прибрав від того, що в червні бджолині матки починають найактивніше відкладати личинки — плодити черву.

Але, на мою думку, найбільш логічним є те, що назва походить від червеця. Саме в червні і з'являється сокоживна комаха — кошеніль. Червенська фарба цінувалася насамперед за соковитий колір і практичну якість, позаяк він не вигоряв на сонці й не змивався водою. Цим барвником кольорували вовну, ткацькі вироби, лучку і навіть виготовляли жіночу пудру. Широке розповсюдження цього промислу, очевидно, сприяло офіційній назві місяця.

Українські народні назви всіх місяців споріднюються з природними ознаками. Ось чому червень ще називали «гедзнем», «кезднем», «бізднем» чи «безднем», позаяк під цю пору з'являються надокучливі ґедзі та сліпаки, котрі бунтують корів та коней. Деінде його йменували й «червивим місяцем» — порою розвитку гусені й шашелю. Тому в червні селяни намагалися не заготовляти деревину для житла, бо «воно швидко псуватиметься».

Проте у творах наших класиків зустрічаємо й назву «іюнь», що походить од ймення давньоримської богині Юнони, котра була покровителькою подружнього життя.

Здебільшого на червень припадають і Зелені свята (Трійця), якими дайбожичі віншували буйне пробудження природи. Своє обійстя вони прикрашали живими квітами, пахучими травами та гілками клена тощо. У ці дні люди виходили на лісові галяви, щоб віддячити природі за буйзеленість. На жаль, багато дійств уже втрачено назавжди. До нашого часу дійшло тільки одне з них — «Водіння Куста». Його й досі святкують в кількох селах на Рівненщині.

Що б там було, а тройзільчасті свята утверджували глибоку пошану людини до природи, її краси й неповторності. Вони були настільки популярними в народі, що християнство не змогло знівелювати їх. Довелося, отже, «прилаштовувати» й свої релігійні святки.

Напередодні Зелених свят (зауважимо, яка гарна назва!) наші пращури відзначали так званий клечаний тиждень. У цей час селяни ходили до лісу, щоб «заклечати», тобто «чертити», «прорубати» місце для майбутнього поля. Вибрана в такий спосіб ділянка мала давати щедрий і багатий урожай. На клечаному тижні годилося конче завершувати й сівбу ячменю.

Натомість наступав «русальний», або «мавський», тиждень. Згідно з повір'ям, не-хрещена дитина, котра помирала протягом цього періоду, перетворювалася на русалку або мавку. Тому молоді, зосібна дітям, батьки забороняли ходити полями. З цього приводу в народі ходило, та ще й досі існують, безліч різноманітних легенд. Русалок змальовували голих, з розпущеним волоссям, що тільки й чекають, кого б затягти в жито і залоскотати до смерті. Дослідники традиційного побуту вкраїнського селянства вважають, що це зумовлювалося чисто господарськими потребами — саме починало красуватися жито, колосся наливалося зерном, а отже, у такий спосіб збіжжя оберігали від толочіння.

Під кінець місяця — з 29 червня по 12 липня — наступає двотижневий петрівський піст. Традиційно на Україні, як відзначав М. Максимович, з Петрівкою пов'язані цікаві обряди. Оскільки в цей період наступає певний перепочинок од нагальних робіт для жінок, то вони бралися за рукодільництво.

Для дівчат це був період вибілювання полотна і тіпання конопель. Щоправда, цю роботу починали в травні, коли зацвітали сади. Але як тільки закрасувалося жито, то її припиняли. Вважалося, що, б'ючи прачами по полотну і тіпаючи коноплі, тим самим завдають шкоди житу — облітатиме цвіт і пустозерними будуть колоски. Відновлювали цю роботу в перший день Петрівки.

Жінки в свою чергу збиралися на п о ч у х р и н и. На таких колективних сходках вони смикали вовну, робили з неї куделі й пряли. Почухрини, як і вибілювання полотна, супроводжувалися піснями із спеціального циклу, так звані петрівочки.

Перший день Петрівки вважався початком косовиці сіна. У багатьох селах най-досвідченіші косарі виходили на вулицю і, б'ючи мантачками в коси, оповіщали у такий спосіб односельців, що вже пора косити траву.

Червень, отже, не тільки літо рум'янить — він ділить навпіл річний цикл. Від того й іменують його ще й полуднем року та первістком літа.

Народний прогностик

Талагея (2 червня). «На Талагія велика надія»,— казали, спостерігаючи за погодою, яка мала запрогнозувати врожай овочевих культур.

Олени (3 червня). Висаджували пізні овочі, починали сіяти льон, бо вважалося, що після цього вже не буде приморозків.

Після Олени царствує зелений (буйнотрав'я).

Ретельно спостерігали, яким буде день — сонячним чи дощовим,— то так піде й на осінь.

Феодосії (11 червня). Починають колоситися зернові. Ходить Феодося й дивиться на колосся. Прийшла Феодосія й дивиться, хто як сіяв.

Харитона (14 червня). Якщо йтиме дощ, то до кінця місяця, а коли сонячно, то на добрий налив колосся.

Луки (16 червня). Південний вітер — для яровини добре, а коли з північного заходу — на сльотаве літо.

Якщо йтиме дощ, то вродять гриби.

Митрофана (17 червня). На Поліссі сіяли гречку й льон.

Кирила (22 червня). Зацвіла липа — на тепло й сонячне літо. Щедрим буде медозбір. Бджоли і в шапку меду наносять, аби був взяток.
Як липа пахтить, то і бджола летить.

Варфоломія і Варвари (24 червня ). З цього часу починає коротшати день. Варфоломій і Варвара дня украли, а до ночі доточили.

Онуфрія, Онопрія (25 червня). День літнього сонцестояння. Це останній термін сіяння гречки. До Онуфрія закінчували першу косовицю сіна.

Онопрій — сонце підіпри.
Сонце на зиму, а літо на спеку.
На Онопрія вже починали косовицю раннього ячменю — перші жнива яровини. Замовкають пташині трелі, а тому казали: «На Онопрія соловей ячмінним колосом вдавився».
На Онопрія рясні роси — на добрий врожай.

Акилини, Килимі (26 червня). До цього дня годилося посіяти всі зернові, навіть просо і гречку, бо «Килини—останні посіви».

Після Килини селяни готували їжу і вечеряли переважно на вулиці. Це було традицією українського селянства.

Мефодія (27 червня). Дощовий день обіцяє сім тижнів негоди.

Тихона (29 червня). З цього часу перестає кувати зозуля, «бо мандрикою вдавилася».

Мануїла (30 червня). Якщо погода дощова, то зима буде сніжною.

Трійця, Зелена неділя, Зелені, Глетчані або Троєцькі святки. Трійця, як і Великдень, не тримається числа. Зелені свята повністю залежні від Паски — їх відзначають на сьому після Великодня неділю, і здебільшого вони збігаються з червнем (скажімо, з 1983 по 2000 рік Трійця лише тричі припадає на кінець травня, а решта — в червні).

У народі це свято особливо пошанівне, хоч про його походження серед простого люду нема чіткої думки. В одних випадках інформатори, відповідаючи на запитальник, розісланий в 20-х роках Етнографічною комісією Всеукраїнської Академії наук (надійшло понад 15 тисяч відповідей з усіх сільських регіонів України), стверджували, що в цей день начебто Бог створив землю і засіяв її зеленню, інші вважали, буцімто Христос, Петро і Павло, йдучи дорогою, присіли під зеленою короною дерева, а тому й триденне свято; дехто вважав, що Христос, в'їжджаючи до Єрусалима на осликові, обрав собі шлях не по килимах, що їх розстеляли багаті, а по галузках, якими прикрашали путівець бідняки,— звідси й прикрашання обійсть зеленню. Чимало анкет підтверджують думку, що триденність свят пов'язана з Богом-отцем (неділя), Богом-сином (понеділок) та Богом-духом святим (вівторок).

Що б там було, але Трійця, після Різдва та Великодня, вважалася в народі одним з найбільших свят. На моє глибоке переконання, його початки сформувалися ще в дохристиянських віруваннях. Поетичний настрій свята, пов'язаний з живим спілкуванням природи, був настільки живучим і шанованим, що християнство змушене було залишити його в ранзі великих, хоч, як знаємо, церковні відправи не мають такої урочистості, як, скажімо, Різдво або Великдень.

Відтак можна вважати, що у давнину наші пращури пов'язували трійчанські свята з буйністю і живосиллям природи, в яку вони свято вірили. Практично Зелені свята починалися з п'ятниці. Жінки до схід сонця йшли до лісу, щоб заготувати лікарських трав. Дехто намагався нарвати їх «на дев'яти межах» і давав коровам, щоб було багато молока. В цей день збирали також росу, якою лікували хворі очі. У суботу, власне напередодні Трійці, селяни рвали материнку, чебрець, полин, лепеху тощо і прикрашали запашним зіллям світлиці — обтикували стіни, лави, вікна, образи, а лепехою притрушували долівку. Ввечері на клечальну суботу йшли босоніж («щоб дерево не всохло») до лісу, аби запастися галузками клена, липи, ясена чи осики, і оздоблювали обійстя — ворота, тини, хлів, одвірки хати й стріху, а також оселю. Крім того, стежку, яка вела від дороги до порога («глетчану алею»), обтикували високими галузками окремо.

Русалії, Русалчин великдень, Нявська неділя. їх відзначають у перший четвер після Трійці. У давнину це було вельми поетичне дійство, яке безпосередньо пов'язане з дохристиянським віруванням. У народі жило безліч легенд і повір'їв про реальне існування русалок та мавок. Відмінність між першими і другими та, що русалки начебто живуть у воді, а мавки — лише в лісі або полі; крім того, існують і потерчата, лоскопухи та урдалки. На Житомирщині русалок ще називали «золотими попами».

За народною уявою, русалки-мавки ззовні вельми красиві, в них неодмінно має бути розпущене волосся й тонкий стан. Ними стають лише ті дівчата, котрі померли на Зелену неділю, а також небіжчиці, яких не встигли охрестити, і незаконно-роджениці та утоплениці. Вважається, що у четвер (до речі, в цей день поминали лише самогубців) русалки вилазять з води, щоб відсвяткувати «Русалчин великдень». Тому намагалися не пускати молодь, особливо дітей, у ліс, луки та поля, купатися в річці, бо «лоскотавка утопе». Ображені своєю долею, русалки начебто можуть залоскотати до смерті будь-кого, а особливо дітей та молодь. Щоб уберегтись од них, необхідно тримати при собі пучечок полину, якого вони найбільше бояться. До речі, на Трійцю полином убезпечували оселі, щоб до хати не залізла русалка,— клали його на підвіконня та біля дверей як своєрідний оберіг. Цього дня намагалися не полоти буряків (бо будуть гіркими) та картоплю (щоб не точили черви), а також нічого не садили, бо «все, посіяне на Русалчин день, висохне».

Поминальна субота. Діди. Її на Поліссі відзначають у суботу на Русальному тижні. По-місцевому цей обряд називається «дзєди». Як ви пам'ятаєте, на Україні кілька разів на рік відзначають «вечерю для дідів» — ушанування померлих пра¬щурів. Один з них і припадає на суботу.

Вечерю готують пісну, а сніданок та обід скоромні. Переважно варять борщ та вареники. Зготовлену вечерю ставлять на припічок так, щоб пара йшла по хаті і запрошувала всіх померлих. Потім їжу подають на стіл, і всі сідають довкола. На столі має бути багато ложок. Кожен з присутніх, посмакувавши страви, клав ложку поруч, щоб причащалися покійники. Так вчиняють за сніданком та обідом.

Петрівка, Петрів піст, Розигри. Початок Петрівки припадає на перший після трійчанського тижня понеділок. Загалом це найкоротший за кількістю днів піст. Про його походження є цікаве народне повір'я. Цей піст начебто встановив святий апостол Петро (а звідси й однойменна назва) на прохання жінок, чоловіки яких на сінокосах (якраз у цей період починається косовиця трав) з'їдали всі молочні продукти («скопи»), через що «худнув» сімейний бюджет. Петро в свою чергу переконав Павла, котрий завше тримався чоловічої сторони. Так буцімто виник один з найкоротших, але такий, що не регламентується особливими заборонами, постів; якщо в інші запусти вважається за великий гріх вживати скоромину, то в Петрівку все-таки можна було. Очевидно, це пов'язано з важкою працею — сінокосом. До речі, на Петрівку припадають найдовші дні. Згадаймо пісню:

Мала нічка-петрівочка.
Не виспалася дівочка...


З понеділком, тобто першим днем посту, збігаються цікаві обрядодії — так звані «розигри». Їх відзначали лише заміжні жінки. Переважно це,жартівливо-сатиричні дійства чи сценки. На Полтавщині (Зіньківський повіт) жінки, зготувавши обід, потайки від чоловіків несли його в сад і, поївши, покрикували: «Га-га-га!» Це означало, що в такий спосіб гонять «до Бога шуліку, котрий мусить передати їхнє прохання, аби Всевишній продовжив вік інтимного життя».

Поруч із жартівливими сценками розігрували й обрядові. На Поділлі в перший день Петрівки жінки, в котрих народжувалися неживі немовлята або ж помирали нехрещеними, сходилися на цвинтар і справляли «обід для дітей». Вважалося, що в цей час літають над цвинтарем їхні душі і «просять хреста». Обрядодія так і називалася — «справляти дітям весілля».

Загалом термін «розигри» безпосередньо пов'язаний з конкретним обрядом — проводжати весну, а відтак і зустрічати літо.

У народі кажуть

У червні весело жити: квіти цвітуть, солов'ї співають.
У червні на полі густо, а в коморі пусто.
Червень тому зелениться, хто працювати не ліпиться.
Червневе тепло ліпше від кожуха.
У червні перша ягідка в роток, а друга в козубок.
Хто в червні байдикує, той узимку голодує.
У червні таке сіно, що й сама попадя, посоливши, в середу з'їла б.
У червні люди раді літу, як бджоли цвіту.
Як сіно косять, то дощів не просять.
Червень каже: «Коси, коса, допоки роса, бо сонце пригріє — косар упріє, а коли роса додолу, то косар — додому».
Коса любить брусок і сала кусок.
Якщо в червні рідкий дощ буває, то у вулику мед прибуває.
Коли червень медовий, то рік не вельми хлібовий.
Коли червень сухий — купуй пчілку, а мокрий — корівку.
Не хвалися травою, а хвалися сіном.
Влітку з потом, а взимку з повним ротом.
Хто рано підводиться, за тим діло водиться.
Червень з косою, а липень з серпом.
Рум'яний вечір і сірий ранок — на хорошу погоду.
Ранковий туман у червні — на гожу днину.
Вранці роса й туман — на добру погоду; чим більше роси, тим жаркіший день; немає роси ввечері та вночі — віщування дощу.
Вечірня роса лягла рано—наступний день буде сонячний.
Якщо краплини роси висять на самісіньких кінчиках травинок чи листків, буде дощ.
Глухий грім — на тихий дощ, голосний — на зливу.
Влітку західний вітер завжди несе негоду, східний — спеку й сушу.
Похолодало під час дощу — погода покращає.
Веселка на заході — на дощ, на сході—бути гарній погоді.
Червневий дощ почався при сході сонця — припиниться аж під вечір.
Злива при сонці звіщає, що завтра також можливий дощ.
Чим дрібніші краплини дощу, тим довше він йтиме.
Пізно цвіте горобина — буде довга грибна осінь.
Рясно цвіте малина — на тепле літо.
Трава у червні починає сохнути — на дощове літо.
Поникли квітки картоплі—бути негоді..
Рясно зацвіла акація — на врожайний рік.
Якщо сильно пахнуть квіти жовтої акації, а довкола них густо в'ються комахи — на дощ і негоду.
Ластівки ввечері літають високо—завтра буде ясна погода, а низько — хмарна.
Ворони каркають на негоду.
Якщо з дерев у суху погоду падають гілки — буде дощ.
Якщо хрущі, літаючи, гудуть — на ясну, тиху і теплу погоду.