на головну сторінку  
на головну сторінку    
    ON-LINE трансляція ДТРК "УТР" в обрані форум на сайті  
увімкнути трансляцію телеканалу УТР

11 : 00

Хочете подивитися?
> натисніть тут <

11 : 40

Знамениті українці. Григорій Сковорода  

12 : 10

 

12 : 15

 

14 : 00

 

15 : 00

 

17 : 00

Концерт за за участю військових оркестрів  

18 : 00

Україна: час місцевий. Новини "Пульс". Спецвипуск до 20-ї річниці Незалежності України  

19 : 00

 
 

ЗМІНИ В ПРОГРАМІ:

Увага! Зміни у програмі!

24 серпня 2011 року

ДТРК "Всесвітня служба "Українське телебачення і радіомовлення" до Дня Незалежності України планує наступні прямі трансляції:

З 10:30 до 11:00 Урочистості з нагоди 20-ї річниці Незалежності України

З 20:00 до 20:30 Мистецький телемарафон до 20-ї річниці Незалежності України з Майдану Незалежності у місті Києві

Дирекція програм

  ВХІД ДЛЯ КОРИСТУВАЧА
  логін
     
  пароль
 
   
 
 

До весняних свят

<< версія для друку >>

ВЕЛИКОДНІ СВЯТА

Вербна неділя

Неділя за тиждень перед Великоднем називається "Вербною", "шутковою" або "квітною", а тиждень перед цією неділею - "вербним".

Це велике свято, яке належить до числа двунадесятих. Його виникненню послужили біблійні оповіді: Ісус в’їжджав до Єрусалима на осляті, люди встеляли йому шлях пальмовим гіллям, тим самим вітаючи Спасителя.

Євангеліст Матвій так описує Вхід Господній до Єрусалима:

„А коли наблизились до Єрусалиму, прийшли вони у Витфагію, коло гори Оливної. Тоді послав Ісус двох учнів, сказавши до них: “Ідіть у село, що перед вами; відразу ж знайдете прив'язану ослицю й осля з нею; відв'яжіть і приведіть до мене. А як хтось скаже вам щось, ви відповісте, що Господь їх потребує, але він незабаром поверне їх назад”.
Сталось це, щоб збулося слово пророка, який говорив: “Скажіть дочці сіонській: Ось цар твій іде до тебе; лагідний і верхи на ослиці, – на осляті, синові підяремної.” Учні ж пішли і зробили так, як Ісус звелів їм: привели ослицю та ослятко, поклали на них одяг й Ісус сів на неї.
Народ же, якого було багато, простеляв свою одіж по дорозі, а інші зрізували з дерев гілки і розкладали по дорозі. Люди, що йшли перед ним і ззаду, кликали:
“Осанна Синові Давида! Благословен той, що йде в ім'я Господнє, осанна на висоті!” І коли він увійшов у Єрусалим, заметушилося все місто, питаючи: “Хто це такий?” Народ же казав: “Це пророк, Ісус із Назарету в Галілеї”.
Ісус увійшов у храм і вигнав усіх, що продавали й купували в храмі; перевернув столи міняйлів, а й ослони тих, що продавали голубів, і сказав їм: “Написано: Дім мій домом молитви буде зватись, – ви ж чините з нього печеру розбійники”.
І підійшли до нього в храмі сліпі та кульгаві, і він зцілив їх.
Первосвященики ж та книжники, побачивши чуда, які він творив, і дітей, що кричали в храмі: “Осанна Синові Давида!” – обурилися і мовили до нього: “Чуєш, що оці кажуть?”
А Ісус відповів їм: “Атож, хіба ви ніколи не читали: Устами немовлят та сущих ти вчинив собі похвалу.” І покинувши їх, вийшов з міста у Витанію і там заночував”.
(Матвій, 21, 1-17)

У цей день Церква згадує царське прославляння Ісуса Христа перед Його хресною смертю для того, щоб показати, що страждання Спасителя були добровільні.

За християнськими тлумаченнями, усі віруючі, як і єрусалимський натовп, грішні у тому, що спочатку чулися захоплені вигуки: „Осанна!”, а потім страшний крик: „Розіпни його!”

Церковні служби у цей день продовжують служби Лазаревої суботи. На всенощній свята читаються пророцтва Старого Заповіту про Царя-Месію разом з євангельськими розповідями про вхід Христа до Єрусалима. На утрені благословляють (святять) гілки, що їх віруючі тримають у руках під час усієї служби. Це свідчить, що вони зустрічають Господа, який невидимо гряде, і вітають Його як Переможця пекла і смерті, тримаючи в руках "знамення перемоги " – верби з запаленими свічками.

Від звичаю вживати в це свято вайї (гілки фінікової пальми) воно називається Неділею "ваїй". Ваїй у нас замінюються вербами, бо верба раніше за інші дерева дає бруньки. До того ж, це дерево згадується в Святому Письмі.

Вербі здавна приписували магічні властивості – захист від злих духів і всіляких бід; нею лікували головний біль, пропасницю, ревматизм, шлункові захворювання тощо. Сенс поклоніння вербі полягає в тому, що здорове квітуче дерево повинно ніби передати здоров’я, силу та красу людині або тварині. Звичай цей існував у різних народів світу. Виконувався він, як правило, весною, коли дерева наливаються соками, розквітають і, самі набираючись життєвої сили, за повір’ям, могли передати її іншим.

У Вербний тиждень, за народним віруванням, не можна сіяти конопель і городини, бо "буде ликовате, як верба". Не сіяли колись і буряків, бо "будуть гіркі".

У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослуження сходяться всі - старі й малі, - бо "гріх не піти до церкви, як святять вербу". Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти - одне поперед одного - стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути ії по кілька "котиків" - "щоб горло не боліло". Звичай святити вербу дуже старий, бо вже в "Ізборнику" (1073 рік) згадується "Праздьникь вьрбьньї". Згадує про вербу і Данило Паломник (1095-1108), що відвідав Єрусалим і там бачив "древіе много по брегу Іорданову превьісоко, яко вербіе єсть й подобно". То були пальми, що нагадали нашому землякові рідне чернігівське "вербіє".

Як уже згадувалося, був колись на Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви. Це робилося не тільки в суботу, а і в неділю. Так, у Харкові у Вербну неділю учні разом з вихователями та вчителями урочисто несли свячену вербу від міської парафіяльної церкви Святого Дмитра до "колегіюму". А в слободі Котельва, Охтирського повіту, народ, на чолі з духовенством, щорічно носив вербу від Троїцької церкви до Преображенської. Колись господарі, повертаючися з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або - якщо було близько - то в полі, "щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток"; а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи: Не я б'ю - верба б'є, За тиждень Великдень, Недалечке червоне яєчко!

Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли; а б'ючись, примовляли: Будь великий як верба, А здоровий, як вода, А багатий, як земля!

В Галичині примовляли так: Шутка б'є - не я б'ю, Віднині за тиждень Буде в нас Великдень!

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. "Гріх ногами топтати свячену вербу", а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше навесні виганяють скот на пасовисько, то конче свяченою вербою - "щоб нечисть не чіплялася до тварин". Більше того, викидають гілля свяченої верби надвір під час граду - "щоб град зупинився". Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим' варивом хвору людину чи тварину - у повній надії, що "поможе". Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку.

Білий тиждень

Останній тиждень перед Великоднем носить декілька назов: Білий, Жильний, Чистий та Вербний, в Галичині — Вербний або Шутковий. Чистим називали цей тиждень в давнину, бо протягом цього тижня очищали вогнем та водою хату, господарство, рід, а пізніше — село; все господарство повинно було очиститись перед Великим днем від усякої нечисті, від лихих сил, від бруду, від зимової луди. Хата мусіла бути очищена, вимазана-вибілена; всі лавки, столи, начиння — випарене, вимите; білизна — попрана до останньої ганчірки.

Хліви, комори, обори, стайні, кошари, подвір'я, клуня (стодола) — все прибиралось, всюди виміталось, чистилось, упорядковувалось після зими; „чистителями й святителями" — вогнем і водою, ізганялось усе лихе, недобре...

Усі дні чистого тижня були зайняті, робота розподілена так, щоб до Великодня головні праці в полі та городі до четверга — були закінчені.

Понеділок

Уранці мати будила доню, коли така була, милися сами й починали „водою" очищати хату — білили стелю, стіни, піч, вимазували у печі, в челюстах, на припічку, та долівку вимазували жовтою глинкою, а підводили червоною навколо. Далі мили стіл, лави, мисник, сволок, гради, вікна, двері, одвірки. Решту часу витрачали на працю в городі. Деякі городні рослини мусіли бути до великого четверга посіяні, грядки впорядковані.

Господар основне мусів до великого четверга закінчити з головними польовими роботами. Так проходив понеділок чистого тижня.

Вівторок

У господині цей день був зайнятий „по вуха". Усе, що тільки було в хаті, до останньої ганчірки, мусіло бути випране, висушене й покачане. Після прання господиня продовжувала роботу в городі:

Господар працював у полі, а коли був час — готував сухі дрова ,,під паску", прибирав обори, стайні, кошари та хліви.

Господиня вже з вівтірка готувала, відбирала яєчка для фарбування (крашення). Писанки ж писали дівчата, коли були такі в родині, та господині; коли ж не було в родині дівчат, то писала сама господиня; викінчувались писанки в перших три дні чистого тижня.

Середа

Господиня продовжувала роботу попередніх двох днів — закінчувала з садженням города, мащінням хати всередині й зовні, пранням тощо. З середи готувала для свячення паски та взагалі святочне; готувала святочну білизну та одяг для всієї родини.

Господар закінчував працю в полі, а по закінченні — прибирав, робив лад на подвір'ї, в клуні, коморі, на дровітні, в возовні — всюди.

Чистий, чи Страсний четвер

З прийняттям християнства на останній неділі перед Великоднем, у четвер, що прийняв нову назву СТРАСНИЙ, відправляють Страсті Господні увечорі, читається 12 Євангелій про муки Христові; всі християни стоять усю службу з засвіченими свічками; кожне Євангеліє супроводжується сумним передзвоном, а в Галичині діти-хлопчики виготовляли для цього вечора ще й спеціяльні довбешки, — тарахкала — якими й чинили неймовірний стукіт — та тарабанили після читання Євангелій під час передзвону.

До чистого четверга господарі мали щзакінчити з важкою працею в полі, городі; з побілкою хати, пранням тощо, бо вже казали, що з четверга, „свята надходять" і початок великодніх свят вважали з четверга.

До полудня у чистий четвер закінчують усі важкі роботи в хаті й надворі. Господині зранку закінчують білити (мастити) хату зовні, вимащують призьбу жовтою глинкою, підводять — червоною, а стіни — білою.

Після полудня господиня вже порядкує в хаті та в сінях. У хаті: закладає рушники за образи, заквітчує васильками, ласкавцями та кудрявцями; розвішує рушники на кілках на стінах, розмальовує комин, а в деяких місцевостях — і стіни.

Отже, до обіду в четвер уже не працюють ані в полі, ані на городі. Не можна рушати землі, ,,щоб не присипати душу".

У четвер господар з допомогою господині готує „т р і й-цю", та сучать свічки. Для цього розігрівається віск у челюс-тах, розминається на блин. Господиня тримає ґнота, а господар руками розкачує, чи краще сказати викачує свічку за свічкою. Найбільші й найдовші свічки воскові „викачують" для „трійці". Решту свічок „викачують" розміром менші, але з розрахунком, щоб з ними простояти на „Страстях", та в п'ятницю на Плащаниці й щоб ще залишились, як „громничні".

Велика п'ятниця

У Велику п'ятницю день поділено на дві частини: до Плащаниці й після. У велику п'ятницю замовкають дзвони, лише в деяких місцевостях існували в той час „клепала" — били в дерев'яну, чи залізну дошку замість дзвонів...

У хаті говорили тихо; не можна було лаятись, чи говорити недоречних слів; не можна в той день сердитись, комусь докоряти.

Ніхто, крім малих дітей, не їв до Плащаниці. Особливого й обіду не було в цей день. Важка праця в господарстві та в хаті закінчена ще в четвер.

У п'ятницю до Плащаниці господар продовжував наводити в господарстві лад, біля худоби, в пасіці, в садку. Господиня пекла білі паски, подібно, як і в четвер баби. Поралася біля м'ясив: готувала ковбаси, шинку, порала порося; пекла коржі й товкла їх на муку на начинку поросяти та поріб'я. В таких клопотах проходив день у господині. Під вечір усі йшли на Плащаницю. Як і на Страстях, церква переповнювалась на Плащаницю людьми. Мовчазні, понурі, стомлені після кропітких робіт, — стоять усі в церкві й слухають уважно „Плач Богородиці", Євангелії та взагалі спокійно вистоюють усю сумну службу.

Після Плащаниці повертаються додому5 злегка перекусять-поїдять і продовжують господині свою попередню роботу. Але, ані шити, ні прясти, ні прати, чи білити вже не можна. Господарю не можна нічого тесати, чи рубати.

Велика субота

Господиня пече чорні паски (паляниці). Після паляниць засуває в піч пекти поросятко, шинку, ковбаси, та поріб'я. В гарячу піч засуває писанки запекти, а вийнявши обтирає сухою шматкою, яка набуває чарівних і цілющих властивостей. Господар найчастіше красить крашанки; коли господар зайнятий, то це робить господиня. Варяться яєчка на посвячення, потім обирають шкаралупи й пускають на' воду до рахманів, або викидають на дах хати. Разом з господарем сучать свічки до паски та на стіл, одну світять під час розговіння, а також вона горить і уночі.

До пізньої ночі клопочуться господині, готуючись до Великодня.

Увечері світять лампадку та свічку в хаті. Спати дорослим у цю ніч не можна. Молодь іде до церкви до вогнів, або слухати, а чи й читати „діяння". Багато-багато легенд існує про передвеликодню ніч, про великий четвер, велику п'ятницю та велику суботу. Багато різних вірувань пов'язано з чистим тижнем, зокрема з останніми трьома днями цього тижня.

У Bеликодню ніч біля церкви

Мов численний рій бджіл, мов мурашник — гуде й снує натовп людей біля церкви, цей натовп усе збільшується і збільшується: все підходять й підходять свіжі люди. Вони рядами уставляють свої паски навколо церкви й самi сто¬ять біля них... Парубки все підкладають дровину за дрови¬ною у велике вогнище... Між собою ведуть веселу, а навіть жартівливу розмову... Тут же бігають і хлоп'ята. З церкви доноситься надвір монотонне читання „діяння". Старші жін¬ки й чоловіки одразу заходять у церкву, побожно хрестять¬ся і слухають „діяння", а молодь зосереджується біля вогнів) та взагалі навколо церкви з усіх сторін.

Навколо церкви вінком уставлені в декілька рядів посудин — „дорників" зі свяченим. Над кожною паскою палає свічка... Ходять і діти й дорослі оглядають чудесні й величні трьох кольорів паски-баби, й сирні пасочки, писанки, кра¬шанки, обібрані для свячення яєчка, шинки, поріб'я, ков¬баси, масло... А поросята, мов витесані з каменя з старанним викінченням різьбаря: стирчать догори вушка, протягнуте вперед з хроном рильце, блискуче обсмалене й поверхня йо¬го, мов полірована... Стоїть поросятко кожне на чотирьох ніжках з простягнутим хроном, мов взиває до вас: беріть мене!

Біля пасок стоять тисячі люду: і старенькі бабусі, і мо¬лоді господині, і дівчата й діти. Всі святочно нарядно зо¬дягнені: молодиці в різнокольорових плахтах та запасках, чепурно зав'язані в „тернові" хустки, чи в особливо гарних очіпках; бабусі в намітках, у темному вбранні; дівчата у вінках з барвінку, а барвінок покритий позліткою, золотом, сяє при світлі; на плечах численні різнокольорові стрічки, високомистецьки вишиті сорочки — полики, нарукавники, погрудники та й подоли; в картастих плахтах з крайками, китиці їх звисають нижче пояса, здебільшого в оксамито¬вих корсетках, у червоних з мідними підківками чобітках, а на шиї по кільканадцять разків „дорогого" коралового намиста... Пишно й скромно стоять дівчата, соромлячись зустрітись поглядом з хлопцями... А в руках у кожної гарно вишита хусточка з писанками та крашанками... Діти — хлопчики й дівчатка, також з писанками та крашанками в руках, — увесь час шугають поперед пасками, обганяють один одного, сміються, та вже й товкатися яєчками почи¬нають. Діти не відчувають, що це ніч.

Неописно чудесна нічна картина великодньої ночі біля церкви: церква в різнобарвному живому людському вінку; тисячі свічок палають над пасками; тисячі людей з сяючими від радости обличчями стоять густими лавами біля пасок; стриманий гомін-гул, мов у бджоляному вулику, весь час не¬сеться в простори від церкви... Безсонна ніч. але всі бадьорі, веселі, свіжі, радісні... Не видно на обличчях ані втоми, ані дрімоти — спокій панує в душі кожного...

Початок великодньої служби

Але почався численний топіт ніг та веселий спів. Це ур'очистий вихід з церкви з плащаницею, хрестами, хоруг¬вами, свічками на чолі з священиком. Тихо стало. Все замов¬кло. .. І враз почулось могутнє: „Христос Воскрес!" І цей могутній живий різнобарвний і картастий вінок-квітник на¬вколо церкви ожив, сколихнувся, загомонів, зрадів... Велич¬ний похід — „обхожденіє" — навколо церкви захопив з со¬бою тисячі людей... Тричі обходять церкву під спів пере¬можного „Воскресення Твоє, Христе-Спасе, анголі співають у небі..." Потім поволі заходить цей численний люд у цер¬кву й починається Великодня утрення (Заутрення). Після кількаденної мовчанки вперше заграли великодні дзвони, сповістили всьому миру, що Христос Воскрес!

Безмежно веселий і радісний спів „Хай воскресне Бог і розсіються вороги Його..." бадьорить усіх, усі, знайомі й не знайомі, свої і чужі, близькі й далекі — христуються: при привітанні „Христос Воскрес" і відповіді „Воістину Вос¬крес!" обнімаються, тричі цілуються й обмінюються писан¬ками, чи крашанками. Це христування й цілування взаємне так щире, сердечне, наче це брат з сестрою, батьки з дітьми, що не бачились десятки років та врятувались від важкої бі¬ди. .. Це справжня духовна радість людей. У ці дні забуто й недолю, і важку працю, і убогість, і кривди, і сиротство й вдовство... все лихе забуте, а залишилась лише справжня глибока душевна радість, братерство й любов!...

Чоловіки один за одним виходять з церкви, щоб зміни¬ти свою дружину, що стоїть, „вартує" біля своєї паски й дати їй нагоду послухати чудесних великодніх співів, побути в церкві, похристуватися та зустрітися з своїми сусідами, при¬ятелями, родичами та знайомими. Зустрічається чоловік з своєю дружиною, тут же біля церкви, вони христуються, тричі поцілувавшись.

Гарний звичай в Україні й той, що на Великдень усі бабусі та господині беруть з собою до церкви, крім належ¬ного до посвячення, ще й чимало калачиків, писанок-крашанок та всього іншого, і щедро наділяють під церквою убогу братію. А щодо дітей, то їх усі жінки наділяють писанками та крашанками... Для дітей це надзвичайна радість, і вони тут уже відразу й починають „товкатися", „цокатися" ними.

В церкві.

Жoдна церква в Україні не вміщала людей на Великдень. У цей день ішли всі до церкви, навіть і ті, що протягом року в церкві не бували, за винятком того дня, коли йшли спові¬датися.

Церква на Великдень сяє в численних вогнях-свічках; духовенство в білім парчовім одязі-ризах; хор заздалегідь готується до великодньої служби, до того веселого й чудес¬ного співу великодньої утрені. Священики періодично вихо¬дять до вірних з могутнім окликом: „Христос Воскрес!" З численних людських грудей вибухає величне „Воістину Воскрес і" Після обміну цими радісними привітаннями вся церква тричі, разом з хором, співає великодній тропар: „Христос Воскрес із мертвих..." Глибоко вражає вірних чи¬тання високомистецького, глибокого філософського зміс¬том „Слова Івана Золотоустого" та читання Євангелія на кількох мовах на знак, що християнство прийняли численні народи. Кожне речення Євангелія супроводжується веселим великоднім передзвоном.

ВЕЛИКДЕНЬ — Великий День

Ніч. 12-та година з суботи на неділю. Все життя села в ці години ночі зо¬середилось біля церкви. Людно й гомінко тут. В селі тиша-тиша, лише зрідка запізнені кроки дзвенять у тиші ночі. Це якась людина запізнилася на кілька хвилин і поспішає з пас¬кою. .. У всіх хатах блимає вогонь свічок, чи лампадок, а до церкви не пішли й залишилися дома лише немічні старці та малі діти... Високо ще здіймається полум'я вогню вели¬кодньої ночі біля церкви. Вогонь цей розкладають, поправ¬ляють та підтримують сільські парубки, й чого тільки вони не нанесли для цього вогню з села — „позичили" так, що господар не бачив: тут і старі колеса, і старі двері, і дра¬бини від воза, і діжки, і ворота... Але за цю „позичку" ніх¬то з господарів не сердиться, і не забирає назад, бо це вва¬жається жертва на святий очисний вогонь...

Нічна тиша порушується... Чутно метушню біля цер¬ковного входу. Це церковна процесія, на чолі з священиком, з хором, Євангелієм, Плащаницею, образами та численними свічками... Тричі обходять навколо церкви, в церкві ніхто не залишився.

Задзвеніли свіжі голоси хо¬ру, могутня й переможна великодня пісня: „Воскресення Твоє, Христе Спасе, анголи співають у небі" — несеться да¬леко-далеко в безмежні простори ночі. Господині здіймають рушники з своїх пасок, а в кого не була засвічена свічка — поспішно світить. Після обкаджування пасок, священик чи¬тає молитви, проходить і святить паски. Де тільки священик посвятив, одразу господарі підхоплюють кожний свою пас¬ку й чимдуж поспішають додому.

На Великдень вмиваються крашанкою

Усі члени родини на перший день Великодня вмива¬ються крашанкою. Господиня наливає в миску води, кладе туди 2-3 крашанки, а господар кидає дрібну монету й усі по черзі вмиваються крашанкою. Вірили, що коли вмитися крашанкою, то будуть здорові, рум'яні, як крашанка черво-та багаті. Коли є дівчина на виданні, то вмивається перша і виймає одну крашанку, якою вмивалась. Найстарша дитина, донька, чи син, що вмивалися останніми, — вибирають, крім крашанки, й копійку чи гріш, що батько кинув у миску. А дівчина вірила, коли першою вмиється крашанкою, то скоро по Великодні вийде заміж, буде здорова й щаслива.

Господар повертається з церкви зi свяченим

У давнину паску святити ніс господар, з нею він і поверртався додому. Святили паску в спеціальній посудині або у кошиках.

Паску завжди святили ще до сходу сонця, то й господар зі свяченим повертався ще досвіту. З свяченим він обходив спочатку своє господарство: заходив до худоби — корів, коней, овець; потім заходив у клуню та до бджіл.

Розговіння

Урочисто всі сідають за стіл ще досвіту, здебільшого по старшині. Коли є малі діти — й їх будять, а навіть немов¬лят на руках тримають, щоб разом сидіти за свяченим, ра¬зом розговлятися. Це розговіння вважається разом з душа¬ми дідів-прадідів, що в цей день не вважають їх за покій¬ників. Батько, чи дідусь (старший) сідає на покуті, на святому місці, де перебувають у цей час духи-душі, решта сі¬дає по старшині на застелених рушниками лавках, бо поруч „сидітимуть і душі". Розговляються лише досвіту, бо душі сидітимуть за спільним свяченим лише до сходу сонця, а як розвидниться, вони сидітимуть „по кутках":

Після спільної молит¬ви сідають усі. Дідусь, чи батько, розрізує яєчка, обібрані свячені, на стільки кусочків-частинок, скільки в родині душ. Бере кусник, запрошує взяти всіх і промовляє: „Христос Вос¬крес!" Йому відповідають: „Воістину Воскрес!" Після цього господиня крає свячену паску й споживають сир, ковбасу,

Звертаючись під час розговіння до небіжчиків, христуються й примовляють: „Нам життя та здоров'я, а вам, святії душі, раювання в небі та легко душенькам вашим!"

Батько, випивши чарку, наливає матері, яка також сво¬єрідно примовляє й христується з родиною та небіжчиками, часто називаючи близьких їх іменами: „X. В., рідні дедю і рідна нене, хай весело раюється вам із святими в небі!" По¬дібних примовлянь багато в різних місцевостях. Після ма¬тері чарка переходить до дорослих дітей, а малим дають на цей день мед, чи вино.

Чарка на Великдень, під час розговіння, переходить ли¬ше один раз. Після чарки споживають усі свячене. Перед роз¬говінням мати відрізує цілушку з свяченої паски й ховає. Коли народиться дитя, дають поліжниці, а чи корова оте¬литься, дають також і корові.

Шкаралупи з свячених яєчок, кості з поросятка, поріб'я та шинки й кришки — господиня обережно збирає, щоб ніщо не впало на долівку. Усе це потім закопується на межі ниви, щоб охоронити хліб на ниві від бурі, зливи та граду... та дати свяченого і ниві. Кришки з свяченого віддають курам, дрібно потовчені. В деяких місцевостях шкаралупи з свя¬чених писанок-крашанок закопують у городі.

На перший день Великодня, а в більшості — перших три дні, — нічого не вариться, і піч не топиться, а їдять лише все приготоване до Великодня.

Із книги: Степан Килимник. "Український рік у народних звичаях в історичному освітленні". Книга ІІ. Київ, 1994 р.

ПИСАНКА: МАГІЯ БАРВ І ЛІНІЙ

Людина ще у своїй незапам'яті прагнула відшукати в природі символ життя, розтаємничити вічну загадку народження всього сущого під небом і сонцем. Очевидно ж, вона завжди з подивом зупинялася перед безконечністю форми пташиного яйця, з якого виникла жива істота, а тому з благоговінням обожнила птаха та його витвір, перетворила яйце, розмальоване візерунками й орнаментом, на предмет свого поклоніння. Сталося те ген-ген у прадалекі язичницькі часи...

Письмо яйця чи крашанки перегукується з ідеограмами всіх народів; у писанці закарбували своє ставлення до вічного оновлення природи, релігійних свят, кругову зміну календарних ритмів року й відповідно до пори фарбували чи «різьбили» за допомогою вощаної поверхні маленьку білу кулю, витворюючи з неї сферичну картину всесвіту.

Писанковий орнамент, збагачений природними барвниками, мав свою мову, його треба було вміти читати, бо то не просто набір сяких-таких елементів та ліній, а злагоджена, продумана система традиційного узору, де все до найменшої рисочки-цяточки означувало тільки йому відведене пояснення, звучання, притаманну йому філософію.

Предметні мотиви чергувалися з рослинно-тваринними символами. Характерно, що на теренах від Дніпра до Карпат простежувалось, як ці знаки набували дедалі чіткіших геометричних окреслень, хоч самі назви залишалися все ті ж: «волові очка», «курячі лапки», «сорокопуд», «качині шийки», «чубата ружа», «барвінок», «полуничка», «дубовий лист», «гвоздика», «тюльпан»...

На кулястій поверхні ніби оживали цілі пташині хори, велич народної архітектури в мініатюрі; завдяки винятково фантастичній магії орнаменту мальована писанка, здавалося, зв'язувала незримою владою творця космос і землю, сонце і дерево, квітку і зорю, зозулю і калину...

Незаперечно, що всі таємниці, які відкрила людині писанка, перейшли у різьбу. Бо то ж саме в ній так промовисто узагальнилися всі оті «хрестики», «клинчики», «сонечка», «ромбики», «квадратики» й «вічка»...

Писанка кожного регіону відзначається своїм колоритом. Наддніпрянщина користується чорним, темно-вишневим, червоним, а то й зеленим тлом із чотири- й восьмидольним розмежуванням поля або поділом типу барильця; орнамент тут переважно рослинний, квіти малюють у розгорнутому вигляді трьома кольорами — червоним, жовтим, білим. На Полтавщині композицію писанки збагачують фігурами людей і тварин.

Рослинній писанці Поділля притаманне чорне, червоне, фіолетове й рудо-брунатне тло із довільно розкинутим рослинним, рідше геометричним орнаментом. На Поліссі переважає білий орнамент на червоному, жовтому чи зеленому кольорах. Волиняни й галичани, за винятком північ-но-західної Львівщини, найчастіше вдаються до чорного тла, тоді як на півдні цього регіону панує зелена або кавова гама.

Нагірна писанка Буковини й Карпат, особливо Косова й Космача, свої надзвичайні декоративні якості зберігає в старовинних орнаментальних мотивах, тонко гармонізованому й вигадливому малюнку. Такі композиції чимось схожі на місцеву вишивку й різьблення, воістину немов переносять на сферу писанки чари дивовижного краєвиду гір.

У процес писанкарства, як ніхто, проник чутливий дослідник Гуцульщини Володимир Шухевич:

«Лагодячись до роботи, бере писанкарка перше яйце від первістки-курки; коли їх набереться не менше трьох і найбільше до десяти, то б'є їх у понеділок до сходу сонця на сирім дереві, а на другому відлучає жовток од білка й переколочує його в горщаті... Се робиться тому, що жовток од первістки ловить добре фарбу, а від того писанки виглядають світло».

Сучасна писанкарка користується також фарбами з різного зілля: жовтою (з кори дикої молодої яблуньки), зеленою (з вивареного соняшникового лушпиння), черленою (із звіробою), темною (з дубової кори або з кори чорної вільхи).

...Писанкарка розводить у печі ватру, набирає в глиняний горщик гарячих вуглин (жару), ставить на нього горнятко з бджолиним воском. Перед розписуван¬ням треба добре вимити яйце в літеплі, обтерти й нагріти на припічку. Тоді взяти його першим, третім, четвертим і п'ятим пальцями лівої руки, а писальце, вмочене в розтоплений віск, тримати правицею. Прокручується яйце, писальце ж залишається нерухомим. І таким чином завощуються ті місця, які мають бути білими. Відтак майстриня кладе «писане яйце» у жовтий барвник та береться за друге, третє... Потім дістає їх, злегка підсушує і вкриває воском ті площини, на яких зазвучить жовта барва. Далі яйце опускають, скажімо, в оранжеву або червону фарбу. І так — аж до чорної. Але не навпаки, бо кольори темніші за тоном можуть заглушити світліші.

Доки не знятий із писанки віск, вона скидається на непривабливу чорну грудочку. А тому її треба тільки погріти біля печі й витерти з неї віск суконцем або марлею, і вона вже засяяла всіма барвами. Та щоб по-справжньому писанка, подібно раптовому зблиску коштовного відграненого каменя, заграла веселкою незбагненних кольорів, її треба змастити горіховою олією.

То вже – шедевр!

Селом писанок справедливо вважають Космач на Івано-Франківщині. Тут тридцять два присілки, і на кожному кутку «пишуть» свої писанки. Малюють школярі й літні жінки, діди й молодиці.

Свій погляд на українську писанку висловив відомий майстер лозоплетіння, колекціонер і народознавець Іван Назарович Снігур:

«Із писанкарством на Буковині пов'язаний цікавий обряд, що, очевидячки, дійшов до нас із незапам'ятних часів. У великодню ніч біля ліжка, в якому спали діти, батьки клали сокиру, а поруч ставили посудину з водою. І в ту воду опускали писанки-галунки (неорнаментовані, фарбовані в один колір або лише поцятковані писанки). Вранці, встаючи з постелі, діти по черзі мали стати на ту сокиру, щоб набратися сили і дзвінкої мужності (адже криця була завжди нагартована міццю), вмитися водою, в якій аж світилося райдужжя писанок, і від того вони — в те вірили люди — мали стати вродливими й гарними, як ті писанки...

Певен, що українська — найоригінальніша в світі — писанка має давню-прадавню історію. Ще в далеких слов'ян її використовували в обрядах зустрічі весни. Пізніше, після введення християнства, вона увійшла в обряд святкування Великодня. Через крихкість матеріалу писанки минулих віків не збереглися. Та все ж скарби неповторних творінь, що збереглися в приватних колекціях та музеях, свідчать про веселкове багатство і розмаїття кольорів, ліній, людської уяви.. То справжня магія...».

Писанка в кожній хаті. Талановитий, неповторний витвір мистецтва…

Не випадково за океаном на дружній канадській землі зведено монумент дивовижею – українській магії барв і ліній, його сонечку – ПИСАНЦІ!

Із книги: Петро Ганжа. «Таємниці українського рукомесла», Київ, 1996 р.

ДО СВЯТКОВОГО СТОЛУ

Паска Домашня

1 літр теплого молока,
100 грам дріжджів,
15 жовтків,
1,5 склянки цукру,
0.5 пачки вершкового маргарину,
100 грам вершкового масла,
1 лимон.

До молока додати дріжджі, жовтки , збиті з цукром, маргарин, розтоплене масло, потертий на терці лимон. Борошна висипати стільки, скільки візьме. Вимісити, щоб відставало від рук і поставити на 2-3 години в тепле місце. Викласти у форми на 1/3 і випікати у духовці.

Паска Святкова

100 грам дріжджів,
0.5 літра підсолодженого молока,
10 яєць,
дрібка солі,
1,5 склянки цукру,
0.5 пачки маргарину,
500 грам вершкового масла,
1/4 чарки олії,
родзинки.

Змішати тепле молоко з дріжджами, додати борошна стільки, щоб було як густа сметана. Поставити у тепле місце на 2 години. Яйце збити з цукром, додати маргарин, масло, олію, родзинки змішати опару і суміш і добре вимішати, дати тісту підійти протягом 2-х годин. Випікати у духовці.

Паска з корицею

50 грам дріжджів,
1 кілограм муки,
1.5 склянки молока,
6 яєць,
дрібка солі,
2 склянки цукру,
300 грам вершкового масла,
цукати, ванілін, кориця,
150 грам родзинок.

Розчинити дріжджі в молоці, додати 0,5 кг муки і розмішати. Накрити рушником і поставити підходити. Коли об’єм збільшиться вдвічі, додати ванілін, сіль, масло, 5 жовтків, розтертих з цукром. Перемішати, додати збиті білки та муку. Замісити тісто і поставити підходити. Коли знову збільшиться удвічі, покласти родзинки з цукатами, і викласти у форми на 1/3. Хай знову підійде і поставити у не дуже гарячу духовку на 1 годину.

 
 
 

НОВИНИ

 

24.08.2011 Віктор Янукович поклав квіти до пам’ятників Тарасу Шевченку та Михайлу Грушевському

З нагоди 20-ї річниці Незалежності України Президент України Віктор Янукович поклав квіти до пам’ятників Тарасу Шевченку та Михайлу Грушевському в Києві, повідомляє далі >>


24.08.2011 Президент України привітав телеглядачів каналу «Євроньюз» з відкриттям мовлення українською мовою

Президент України Віктор Янукович привітав українців у країні та за кордоном з початком мовлення телеканалу «Євроньюз» українською мовою, повідомляє далі >>


24.08.2011 Європарламентарі готові підтримувати Україну у прагненні стати повноправним членом ЄС

Європарламентарі висловлюють готовність підтримувати прагнення України стати повноправними членами Європейського Союзу. Про це представники делегації Європейського пар... далі >>


 
 
 

ПАРТНЕРИ:

 

 
 

 

  Сайт оптимізований для перегляду броузерами Internet Explorer - 4.0 і вище,
Netscape Navigator- 7.0.
Мінімальне розширення 800 х 600
Розробка сайту intellCOM

Звязок з веб-мастером